Суть і розвиток монополій

У 60-ті роки у США і деяких країнах виникли і почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об’єднання, які утворилися шля­хом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. Наприклад, вже згадувана най­біль­ша американська телефонна монополія “AT&T” скуповувала го­телі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання присвоїти прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різних коливань кон’юнктури ринку під час криз.

Третій тип монополій досліджений і описаний американським економістом Едвардом Чемберліном і тому отримав назву монополій Чемберліна. Він гадав, що диференціація продуктів, наявність у них специфічних властивостей породжує монопольне становище про­давця. Він пише: “Продукти . виступають як диференційовані тоді, коли існує будь-яка істотна основа для того, щоб відрізнити товар (або послуги) одного продавця від товарів (або послуг) іншого про­давця”. Це може бути специфічна якість товару, упаковка, особ­ливість обслуговування, місце розташування закладу тощо. На базі цього формується перевага, яку покупці надають цьому товару чи по­слузі, купуючи саме їх.

Така диференціація здатна забезпечити певну відособленість ринку для окремого підприємства і тим самим певний контроль над цінами. При створенні таких конкурентних переваг слід враховувати, що велика роль належить організації збуту та рекламі. Вони повинні створити у потенційних клієнтів бажання придбати саме даний товар. Ця монополія істотно відрізняється від попередніх, по-перше, тим, що вона не пов’язана з розмірами підприємства і малі підприємства та­кож можуть здобути її. По-друге, вона має менший економічний ефект (допускає порівняно невелике зростання цін) через існування товарів-замінників.

У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (неба­гато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спо­стерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми. Так у середині 80-х років частка чотирьох провідних автомобільних фірм становила у національному виробництві Японії 71%, ФРН — 79,5%, США — 97,8%, Великобританія — 95,5%, Франції — 99,8%. Схожа ситуація спостерігається і в інших галузях.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних про­давців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціаліс­тів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим пре­тендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що но­вим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей то­вар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конку­рентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключа­ють увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оператив­них заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Сьогодні, на думку П. Самуельсона і В. Нордхауза, реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової по­ведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер (так зване “лідерство в цінах”), як правило, найк­рупніша фірма, інші дотримуються її.

Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду дослідників колишнього СРСР трактувати олігополії як форму групової монополії, що підтверджує правильність ленінського визна­чення монополії як угоди кількох гігантських підприємств.

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм ста­новищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом моно­псоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни “монопсонія” та “монопсонічна ситуація” були вперше описані англійкою Джоан Робінсон у 1933 р.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців пев­ного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучане виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в еко­номіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефек­тивній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди ви­являється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх. “Дженерал Електрик”, “Рейдіо корпорейшн оф Аме­рика” та “Дюпон” є найкращими прикладами таких компаній[11].

Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки — нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике ви­робництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітниц­тва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об’єднань, консорціумів пов’язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. Відомий американський еко­номіст Й. Шумпетер у своєму панегірику, присвяченому активному внеску монополій у справу науково-технічного прогресу, зазначає, що монополізація “розширює діапазон впливу кращих голів і знижує вплив посередностей”. Проте, якщо зіставити це із твердженням, що багато найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємст­вах, або винахідниками-одиночками, або в університетських лабора­то­рія­х, то можна зрозуміти, що це досить суперечлива проблема.