Джек Лондон в своєму “Мексиканці” розповів про боксера, який для багатьох став прикладом незламної відваги.
Хлопця звали Грівера, він був ще дуже молодий, але виграв в нерівному бою на рингу, щоб заробити гроші, потрібні для мексиканської революції.
Майбутнього олімпійського чемпіона Олега Григор’єва привів на ринг саме цей твір Джека Лондона, який п’ятикласник Алік Григор’єв одержав в день народження. Його не взяли до боксерської секції в 12 років, тому він почав тренуватися сам. В 14 років він уже в секції. В 17-учасник чемпіонату СРСР .
Кулачний бій і його різновид – панкратіон, входили в програму древніх Олімпійських ігор.
Перший кодекс боксерських законів був написаний Джеймсом Брайтоном в 1743 році. В Англії відкриваються перші в світі боксерські школи.
З 1904 р. бокс став Олімпійським видом спорту. З 1925 року проводяться європейські першості, з 1974-го чемпіонати світу серед юніорів і Кубки світу.
В 1976 р. замість Міжнародної федерації боксу була утворена Міжнародна любительська федерація боксу, яка об’єднує більше 140 країн.
В кінці ХІХ ст. Росій познайомилася з англійськими боксерами.
Російська історія кулачних боїв налічує майже тисячу років.
Російський кулачний бій мав свої відмінності.
“Кулачки” особливо були поширені в Сибірі, Воронежській, Ярославській, Рязанській, Тульській губерніях. Бились, бувало, не жаліючи ні себе, ні противника. Але і під час боротьби намагались не порушувати заведені правила: атакувати тільки спереду, без обходу ззаду, заборонялись удари ногами і головою, підніжки, того, хто впав – не били. Багато з цих неписаних заповідей кулачних бійців донині живуть в приказках, одна з них – “лежачого не б’ють”.
Ряд ударів, які застосовуються в сучасному боксі, були відомі в російському кулачному бою під особливими назвами. Прямий удар називали “тичком”, боковий – “з крила”, знизу в тулуб – “під силу”. Були і удари не боксерські: “рубша” – молотоподібний удар зверху вниз.
Той, хто хотів перетворити бій кулачний в бійку, зганяв на противнику злість і зводив рахунки, наказувався і своєю, і чужою стороною. Особливо діставалось тим, хто в руці держав який-небудь предмет.
Проводились кулачні бої на широких площах або на пустирях, а зимою – що часто бувало – й на річковому льоду. Охочих побитись на кулаках завжди хватало. Сильні бійці – надєжі, були гордістю округи.
На певному етапі історії держави російські кулачні бої були єдиною по-справжньому мужньою і спортивною розвагою для народу. Єдиною, а тому і необхідною.
Кулачні бої виховали не одне покоління російських богатирів і на розвиток вітчизняного боксу справили чималий вплив.
Цікаво, що по кулачних боях в минулому столітті навіть розігрувались світові першості.
В середині минулого століття в Петербурзі вийшла книга “Побут російського народу”.
Наш вітчизняний бокс свої перші кроки зробив в кінці минулого століття. В Москві гвардійський офіцер М.Кістер створив атлетичну общину, яка стала називатись “Ареною Кістера”. В 1895 р. на Хотинському полі відбулись перші виступи російських боксерів. А в Петербурзі тренер – француз Е.Лусталло організував лекцію по “саввату” – французькому боксу, де дозволялись удари, як руками, так і ногами. В 1898 р. на Кам’яному острові в Петербурзі був проведений бій між англійським боксером Л.Маді і чемпіоном Росії по важкій атлетиці петербуржцем Г.Майором.
З цих перших ударів гонгу і починається біографія російського боксу.
В першому чемпіонаті Росії в 1913 році прийняли участь всього вісім боксерів, в другому – 14, а в 1916 році – 23.
Вже в 1920 р. бокс був включений в “Перед олімпіаду” Всевобуча. В 1925р. журнал “Червоний спорт” писав: “Загальний висновок такий – боксу, як масового спорту ми ще не маємо. Але масовий інтерес до нього звичайно є”.
Клас наших боксерів з’явився ще до війни в серії міжнародних товариських матчів – з командами робочих спортивних союзів Германії, Норвегії, Франції, Фінляндії, Швейцарії, Чехословаччини.
Олімпійський дебют 1952 р. зразу приніс російському боксу 2 срібні медалі, але вони могли бути і золотими. З Олімпіади 1956 р. боксери вернулись вже з золотими медалями.
Потрібно сказати, що з кінця ХІХ століття паралельно з любительським розвивався і професійний бокс. В ньому були великі імена, але не було великих цілей.
Самий довгий матч серед професіоналів відбувся 6-7 квітня 1893 р. в Нью-Орлеані. Після 110 раундів, зайнявши 7 годин 19 хвилин, бій між Енді Бубном і Джексом Беркі був зупинений без виявлення переможця.
Зараз введені нові обмеження часу поєдинків. Якщо у любителів вся зустріч продовжувалась 3 раунди по 3 хвилини, то професіонали залишаються на рингу протягом 12 раундів. і рахунок при нокдауні спортсмену, який упав на ринг, будуть відраховувати не 10 секунд, а тільки 8. Ці нововведення послідували після того, як на рингу помер на 13-му раунді втомлений південнокорейський боксер Дак Ку Кілі.
В сучасному любительському боксі сьогодні найбільш авторитетні радянська і кубинська школи. Радянські боксери на ювілейному 25-му чемпіонаті Європи 1983 року одержали вищі оцінки спеціалістів.
Історія світового боксу не знала і такого стабільного лідера, яким показала себе команда Куби в останні роки. Заявивши про себе в повний голос на Олімпіаді в Мюнхені в 1972 р., кубинські боксери добре виступили на турнірі вищого рангу.
В боксі завжди цінувалась сила, а про деяких боксерів ходили легенди, ніби їх кулаки могли пробити живіт супернику. Але крім сили цінилась і техніка. В боксі всього 6 видів ударів і 20 видів захисту. Однак число комбінацій з них нескінченне. В середньому боксер в бою наносить до 250 ударів.
Бокс вмістив у собі і простоту удару і складність технічного вміння. Не випадково в ньому, крім звань чемпіонів різного рангу, є ще Кубок Баркера, який вручається кращому боксеру любительського рингу саме за високу техніку.
Деколи виникають розмови про те, що бокс шкідливий для здоров’я, що він викликає жорстокість в людині. Найкраще виправдання цьому – видатні боксери, серед яких є вчителі, учені, художники, журналісти, з яких бере приклад молода зміна.
Завантажити реферат