Варто пам'ятати, що прикладна роль фізичного виховання не закінчується створенням передумов для успішного оволодіння професійними навичками. Воно є і засобом активного відпочинку та профілактики негативного впливу на організм шкідливих умов професійної діяльності і тим самим сприяє підвищенню продуктивності праці.
Сучасні військові спеціальності ставлять високі вимоги до фізичної підготовки і психічної рівноваги (стійкості) воїна, а короткий час перебування на службі вимагає, щоб ця підготовка частково здійснювалась у процесі фізичного виховання, починаючи з дитячого віку в дошкільних закладах, під час навчання в загальноосвітній І професійній школі. Для цього необхідні не тільки рухові дії, що безпосередньо зустрічаються в житті, військовій діяльності І праці (біг, стрибки, метання, подолання перешкод, лижі, стрільба та ін.), як вважають деякі фахівці, але й інші фізичні вправи, здатні забезпечити швидку адаптацію до умов, в які потрапить випускник після закінчення школи.
Водночас, при реалізації даної потреби чільне місце займають види фізичних вправ, що повністю віддзеркалюють суть професійної діяльності (пожежне багатоборство, морське багатоборство та ін.). Таким чином, у межах професійно-прикладної фізичної підготовки особлива увага приділяється: по-перше, поглибленню вдосконаленню умінь, навичок і здібностей, необхідних для досягнення високих результатів у професійній діяльності; по-друге, оволодінню фізичними вправами як частиною професійної діяльності; по-третє, засвоєнню фізичних вправ, що можуть використовуватись фахівцями в майбутній життєдіяльності для підтримання опірності організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища, організації дозвілля й оздоровлення. Тому зміст, методика і форми фізичного виховання в різних навчальних закладах повинні бути різними. Це легко проілюструвати на прикладі професійної спрямованості фізичного виховання педагогічних і медичних навчальних закладів. Якщо в першому випадку студентам потрібно засвоїти (з професійного погляду) фізичну культуру як частину культури суспільства з її значенням для гармонійного розвитку особи і її виховання, то в другому — як засіб профілактики захворювань та метод лікування.
П'ята потреба пов'язана з необхідністю навчатись раціонально організовувати дозвілля і проводити вільний час, наповнюючи його зміст фізичними вправами, іграми, розвагами.
Шоста потреба передбачає прагнення людей до спілкування та згуртування у групи для здійснення спільних дій.
Таким чином, мета системи фізичного виховання може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов'язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров'ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних факторів.
При конкретизації даної кардинальної мети враховуються як Індивідуальні інтереси вільного, необмеженого розвитку особи, так і практичні потреби суспільства.
Мету навчання треба розуміти як ідеальну модель бажаного результату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть у процесі спеціально організованої системи послідовної взаємодії ті, що навчають, і ті, хто навчаються (учителі та учні). При цьому за значенням і тривалістю розрізняють:
• мету-ідеал (надзавдання) — бажаний кінцевий результат, якого можна лише прагнути, постійно наближаючись до нього;
• стратегічну мету, що охоплює великі системи, глобальні проблеми, визначає основні принципи діяльності, зумовлює довгостроковий бажаний результат;
• тактичну мету, спрямовану на отримання бажаного результату в близькому майбутньому за рахунок певного способу дії, лінії поведінки;
• оперативну мету, що визначається на короткий проміжок часу для отримання бажаного результату негайно.
У процесі педагогічної діяльності від мети-ідеалу фізичного виховання необхідно перейти до стратегічної мети (загальна середня фізкультурна освіта). Далі — до фактичної мети навчального предмету "фізична культура", (навчання у початковій, основній, старшій школах); оперативної мети (певний розділ програми). Такий шлях повинен проходити вчитель, що прагне високої результативності своєї праці.