Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Контракти здебільшого “прив`язуються” до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають свою вартість дуже швидко – реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100 % на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше через фондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.
Дивовижним є факт, що економіка з щорічною інфляцією 200% ухитряється витримувати, навіть коли цінова система функціонує так погано. В такій економіці виникають глибокі економічні спотворення, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.
Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції – гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.
Ось як описується гіперінфляція у США під час Громадянської війни:
“Ми ходили у крамниці з грошима у кишенях і поверталися з продуктами у кошиках. Тепер ми ходимо з грішми у кошиках і повертаємось з продуктами у кишенях. Всього бракує, крім грошей! Ціни хаотичні, а виробництво дезорганізоване. Обід, що коштував стільки ж, як балет до опери, нині коштує у 20 разів більше. Всі прагнуть запасати речі і намагаються позбутись “поганих” паперових грошей, це вилучає “хороші” металічні гроші з обігу. Часткове повернення до бартеру з його труднощами є результатом цього процесу.”
Найповніше документований випадок гіперінфляції мав місце у Веймарській республіці у 20-ті роки. Уряд, ввімкнувши друкарський верстат для випуску грошей, довів і масу грошей, і ціни до астрономічних рівнів. З січня 1922 р. по листопад 1923 р. індекс цін збільшився з 1 до 10 000 000 000. Якби певна особа володіла би цінними паперами на суму 300 млн. дол. На початку 1922 р., то через 2 роки за цю суму не можна було б купити і льодяника.
Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції. По-перше, реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальний попит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності. По-друге, відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов реальна заробітна плата індивіда змінюється лише на процент, а то і менше із місяця у місяць. У1923 р. реальна зарплата в Німеччині змінювалася в середньому на третину (вгору чи вниз) щомісяця. Ці неймовірні коливання у відносних цінах і реальний заробітній платі – несправедливості и спотворення, що спричинені цими коливаннями,– іллюструють головну втрату від інфляції.
Можливо, найбільше гіперінфляція впливає на розподіл багатства. Визначний британський економіст Ліонель Робінс так підсумував цей вплив:
“Знецінення марки… зруйнувало багатство заможних груп населення в німецькому суспільстві, підірвало його моральність й економічну свободу та підготувало фундамент для бід, що сталися далі. Гітлер є годованцем інфляції”.
Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан
Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її ринкового формування виявилась інфляція. З ледь помітного знецінення грошей у 80-ті роки вона за короткий час (близько 3 років) сягнула надвисокого рівня. Дивно те, що такий сплеск інфляції стався в одній з найбільш економічно розвинутих і соціально-благополучних республік колишнього СССР. Цей феномен не дістав належного дослідження та об`єктивної оцінки і залишається мало зрозумілим для широкої громадськості. Така ситуація сприяє використанню інфляційної загрози як аргументу проти виходу України з єдиного рублевого простору і взагалі проти розбудови незалежної української держави. Тому вивчення інфляції в сучасній Україні набуває винятково важливого значення.
Чи була інфляція в Україні до проголошення нею незалежності?
Щоб об`єктивно оцінити інфляційні процеси сучасного періоду, необхідно, перш за все, визначити, чи була інфляція в Україні за радянських часів. Проте знайти сьогодні однозначну відповідь на це запитання надто складно. Адже Україна того періоду була складовою іншої держави і не мала власної грошової системи. Тому залишається скористатися даними про інфляцію по СРСР у цілому. Такий підхід методично виправданий тим, що стан грошового обігу України визначався тоді з союзного центру і мало чим відрізнявся від стану грошової сфери всього Союзу.
В умовах жорсткого державного контролю і стримування цін офіційна радянська влада взагалі заперечувала можливість інфляції в плановій економіці, а в державній статистиці проблема інфляції просто замовчувалась аж до 1989 р.
Якщо судити про інфляцію з динаміки роздрібних цін, за якими в Союзі продавалася переважна частина товарів і послуг, то можна зробити висновок, що до початку перебудови радянської економіки її дійсно не було або вона була незначною.
Помітки зростання цін розпочалися з 80-х років одночасно по Союзу в цілому і в Україні – зокрема. Найбільш істотно зросли ціни на продовольчі товари. Інфляція стала набирати відкритої форми. Це примусило Міністерство фінансів СРСР у 1989 р. офіційно визнати, що в країні розпочалась інфляція і її рівень становить 2-4 % на рік.
Приблизно таку саму оцінку інфляції в колишньому СРСР давали й офіційні джерела МВФ і деякі західні економісти. Зокрема, Р. Дорнбун (Масачусетський технологічний інститут) у праці “Уроки високої інфляції”, посилаючись на джерела МВФ, наводить такі дані про інфляцію в СРСР:
1986 р. – 2 %; 1987 р. – 1,3 %; 1988 р. – 0,6 %;
1989 р. – 2 %; 1990 р. – 4%.
Проте вони не враховують прихованої складової інфляції. В дійсності грошова сфера колишнього СРСР (і в т. ч. України) була розбалансована значно глибше, ніж про це свідчить індекс державних роздрібних цін. Через механізм пільгового банківського кредитування в обіг постійно нагніталася зайва маса грошей. Постійно зростали товарний дефіцит і незадоволений платоспроможний попит, які формували значний прихований інфляційний потенціал.
Висновок про хронічне наростання інфляційного потенціалу (зокрема в споживчому секторі економіки СРСР) підтверджується також збільшенням “ножиць цін” у державній торгівлі та на колгоспних ринках. У цілому по СРСР середні ціни на товари, що реалізувалися на колгоспних ринках за вільними цінами, перевищували державні: в 1960 р. – в 1,35 рази, в 1970 р. – в 1,55 рази, в 1980 р. – в 2,09 рази. В Україні в 1980 р. це перевищення становило 2,27 рази, в 1985 р. – 2,38 рази і в 1990 р. – 2,87 рази.
Наведені дані про товарно-грошову розбалансованість економіки дають підставу оцінити зайву масу грошей в обігу в її споживчому секторі в 70-75 % загального обсягу грошей, наявного у населення напередодні розпаду колишнього СРСР. На кінець 1990 р. це становило приблизно 350-400 млрд. руб., з них на Україну припадало 75-90 млрд.руб. Ці гроші виражали незадоволений попит і постійно тиснули на ціни, стимулюючи їх підвищення. В разі раптової лібералізації цін їх загальний рівень тільки з цієї причини міг би підскочити, не лише як у 3 рази. Проведені на державному рівні в 1991 р. розрахунки реальної інфляції показали, що в 1989 р. вона становила 7,5 %, а в 1990 р. – 19%.
Завантажити реферат