Законодавча база правового регулювання економіки в Україні

Починаючи з 1993 р. ми неодноразово зверталися до вищих органів виконавчої влади з пропозиціями щодо створення механізму державного контролю за експортом-імпортом результатів науково-технічної діяльності. За дорученням Кабінету Міністрів України Держпатентом України розроблені проекти Декрету Кабінету Міністрів України «Про ліцензування експорту результатів науково-технічної діяльності» та порядку видачі ліцензій. Зазначені проекти були узгоджені з відповідними міністерствами і відомства­ми, але з різних причин так і не були затверджені.

Створення механізму державного контролю за експортом результатів науково-те­хнічної діяльності — це лише одна сторона проблеми передачі технологій. Не менш важливим є питання створення державою сприятливих умов для успішної комерціалі­зації результатів вітчизняних наукових розробок на внутрішньому й зовнішньому ри­нках.

Комерційна реалізація розвинутими країнами Заходу своїх науково-технічних досягнень в іноземні держави дає їм великі прибутки. Так, 1984 р. Великобританія одержала від продажу ліцензій близько 1,2 млрд. дол. США, ФРН — 0,6 млрд. дол. США, Франція — 0,4 млрд. дол. США, Японія — 0,7 млрд. США, Італія 1,0 млрд. дол. США, Сполученні Штати Америки — 8,1 млрд. дол. США. В 1987 р. загальний обсяг міжнародної торгівлі ліцензіями досяг 38,5 млрд. дол. США, а в 1990 р. — вже 60,3 млрд. дол. США.

У 1991 р. установи і організації України продали за кордон ліцензій на загальну суму близько 1,60 млн. дол. США, в 1992 р. приблизно на таку ж суму, а в 1993 р. — на суму більше б млн. дол. США. Наведені цифри дуже незначні у порівнянні з тими можливостями, які має Україна (на жаль, статистика в цій галузі не є повною)[4].

Проблема полягає у тому, що науково-технічний потенціал країни недостатньо використовується. Це пов'язано з відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційної реалізації, недостатністю правової охорони результатів науково-те­хнічних досягнень. Вітчизняні наукові організації не мають коштів, необхідних для одержання належної правової охорони винаходів у іноземних державах та їх маркетингу а світовому ринку.

Все це призводить до науково-технологічного відставання України, відпливу інтелектуального та наукового потенціалу за її межі. До того ж держава недоодержує значних валютних відрахувань, які могли б надійти від продажу ліцензій та експорту наукоємної продукції, що також призводить до погіршення умов розвитку науково-технічного комплексу України. Враховуючи зазначене, можна зробити такі висновки: інтелектуальні ресурси України можуть і повинні стати одним із головних джерел збільшення суспільного багатства нації, а перспективні інноваційні розробки можуть стати експортним товаром.

Наукові організації потребують послуг висококваліфікованих консультантів, які здатні допомогти у комерційній реалізації своїх досягнень. Підприємцям потрібні послуги висококваліфікованих маркетологів, здатних гідно представляти такі проекти інвестицій, які дадуть найбільшу віддачу. Насамперед це стосується тих сегментів внутрішнього та світового ринку, в яких задоволення платіжеспроможного попиту неможливе без інноваційної діяльності.

При приватизації державного майна неурегульованою нормативне залишається система первинного обліку, інвентаризації та оцінки нематеріальних активів, зокрема, об'єктів промислової власності, результатів наукових розробок тощо. Як показує світовий досвід, вартість цих форм власності в деяких випадках може набагато перевершувати вартість створених на її базі матеріальних об'єктів.

Діючий порядок експертної оцінки нематеріальних активів, затверджений наказом жду держмайна, має суттєві недоліки. Значна кількість підприємств, що приватизувалися, в силу різних обставин змінюють орієнтацію своєї діяльності і таким чином не передбачають і не враховують використання створених попереднім власником об'єктів промислової власності. Низький рівень попиту на інновації, якими можуть бути об'єкти промислової власності, а також фінансові труднощі значної кількості нових власників призводить до того, що об'єкти промислової власності не використовуються, а охоронні документи на них не діють Це завдає шкоди безпосередньо як винахідницькій діяльності, так і державі в цілому внаслідок втрати науково-технічного, інноваційного і торгово-економічного потенціалу тощо.

Держпатент України звертав увагу Фонду державного майна на зазначені проб­леми, що виникають при приватизації підприємств і закладів, які мають у складі майна об’єкти промислової власності. Були висловлені також зауваження стосовно проекту рядку експертної оцінки нематеріальних активів об'єктів приватизації.

У зв'язку з викладеним Держпатент України пропонує при проведенні попередньої інвентаризації нематеріальних активів не включати до переліку нематеріальних активів, що приватизуються, об'єкти промислової власності, які не використовуються на момент приватизації та відносно яких не здійснена підготовка для такого використання. Об’єктом приватизації зазначені нематеріальні активи мають бути передані певній державній організації, яка здійснювала б від імені держави та в її інтересах права власника щодо них. Такою організацією міг би бути Фонд винаходів України, створення якого передбачено чинним законодавством. При цьому за певних умов можливо передбачити для нового власника об’єкта, що приватизувався, перевагу перед іншими суб’єктами в отриманні ліцензії на використання зазначених об’єктів промислової власності.

Аналогічно може бути вирішена проблема з об’єктами промислової власності, яка має місце внаслідок санації державних підприємств, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №67 від 8 лютого 1994 р. у зв’язку з галузевою або міжгалузевою переорієнтацією їх діяльності.

Література

1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А. С. Філіпенко, В. І. Мазуренко, В. Д. Сікора та ін.; за ред. А. С. Філіпенка – К.: Либідь, 1997.

2. Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 1998.

3. Аксенов И. Некоторые проблемы законодательного регулирования предпринимательства // Предпринимательство, хозяйство и право –№1. – 1998.

4. Березюк О. Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи розвитку // Право України – №3. – 1998.

[1] В широкому розумінні під терміном «валюта України» розуміють як власне ва­люту України, так і платіжні документи та інші папери, виражені у валюті України. Поняття «іноземна валюта» так само, як і «валюта України», включає як власне іно­земні валюти, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, вира­жені в іноземній валюті або монетарних металах

[2] Аксенов И. Некоторые проблемы законодательного регулирования предпринимательства // Предпринимательство, хозяйство и право –№1. – 1998.

[3] Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 1998.

[4] Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 199