Економічні системи

Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна полі­тика, яка забезпечує найменшу диференціацію населення за рів­нем доходів, і високий рівень зайнятості, який припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримку чисельності робочих місць. Порівняно з США частка витрат на перекваліфіка­цію робітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомо­гу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтри­мується більшою мірою через перекваліфікацію робітників, ніж через підтримку чисельності робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільгови­ми цінами).

Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забез­печенням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з інфляцією — з другого боку. Загострення цих проти­річ виявляється в розмиванні деяких корінних рис шведської мо­делі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватиза­ція частки комунального майна і підприємств держсектора, відбу­валось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Роз­виток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в робо­ті правління компаній.

Японська модель ринку. В цій моделі основним суб'єктом є кор­порація зі специфічною внутрішньою структурою. Власником кор­порації є юридична особа, представлена фізичними особами, які привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рів­нях максимальної та мінімальної заробітної плати становить не біль­ше 5—6 разів, на відміну від США, де такий розрив досягає 10—11 разів) і у вигляді дивідендів по акціях, причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях невелика.

Для японських корпорацій характерні особливі методи закріп­лення робочої сили за підприємством: довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.

Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух бан­ківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну систему і менше — через бюджетно-податкове регулювання.

Для японського ринку характерне групування дрібного і середньо­го бізнесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих під­приємств.

Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтриму­вати стабільність єни за допомогою експортно-імпортних опера­цій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, .які виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь-якій іншій валюті.

За японською моделлю ринку використовуються також і адмі­ністративно-економічні методи регулювання (наприклад, встанов­лення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним кор­пораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прий­няття державних рішень про перенесення підприємств тощо).

Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнного розвитку таких країн, як Бразилія, Мек­сика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єд­нані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процеси здійснюються за рахунок державних ресур­сів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад рин­ку, який створюється самою державою за власний рахунок. Дер-. жава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно гос­подарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.

Авторитарно-бюрократична модель утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років і проіснувала до кінця 80-х років XX ст. Їй притаман­ні такі основні риси:

· відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку бага­тоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), від­чуження від власності безпосередніх виробників (окремих праців­ників і трудових колективів);

· згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаеко­номічних, примусових методів організації праці;

· зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення со­ціального та індивідуального в людині. При цьому класовий інте­рес висувався як головний, визначальний, інститути влади прово­дили політику, орієнтовану на реалізацію класового інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою;

· бюрократизація всіх державних і партійних І структур, приду­шенням самоврядування, утвердження повної сваволі партійно-державної влади щодо народу.

Ця система ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загально­людські цінності, спільне, що існує в різних системах, а спира­лась виключно на особливе, специфічне, і передусім на класовий підхід.

Рекомендована література:

1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – Москва: Юристъ, 1997

2. Гальчинський А. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1996

3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. –Київ: Основи, 1996

4. Основи економічної теорії. - під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища школа, 1997

5. Основи економічної теорії. – під редакцією Ніколенко Ю.В. – Київ: Либідь, 1994

6. Основи економічної теорії. – під редакцією Чухно А.А. – Київ, 1994

7. Основи ринкової економіки. - під редакцією Савлука М.І. - Київ: Либідь, 1995

8. Макконелл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. – Москва: «Республика», 1992

9. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993