У практиці багатьох країн, особливо розвинених, виявляється такий зв’язок: при зростанні загального рівня реального продукту відбувається збільшення державних витрат, при чому, останні збільшуються випереджаючими темпами (закон Вагнера). Випереджаюче зростання державних витрат порівняно із зростанням доходу пояснюється тим, що державні послуги, які вимагають державних закупівель, є високоякісним товаром. Тому еластичність попиту за доходом на ці послуги, є>1, і граничні витрати більші за граничний доход.
Практика країн перехідної економіки свідчить, що при зниженні загального рівня доходу, а отже і рівня життя громадян, держава має брати на себе функції соціального захисту частини населення, і при цьому державні витрати збільшуються. Падіння виробництва зменшує базу оподаткування і збільшує витрати з бюджету на програми соціальної підтримки, оскільки в умовах падіння загального рівня доходів та диференціації різних верств суспільства за доходами дедалі більша частина населення потребує державної допомоги, тобто претендує на соціальні трансферти (допомоги малозабезпеченим, перестарілим, хворим, пенсії, допомоги по безробіттю). Тобто входять в дію автоматичні стабілізатори - збільшується циклічний бюджетний дефіцит. Наприклад, найбільший стрибок частки держзакупівель в Україні відбувся у 1994 році (з 25,2 % від ВВП у 1993-му, до 39,2% ), коли мав місце найбільший спад реального ВВП (хоча в загальному така закономірність не прослідковується). При чому, держава ніколи не встигає компесувати втрати населення від падіння доходів соціальною допомогою з різних причин, зокрема, через інфляцію.
Звичайно, із збільшенням кількості безробітних збільшення держвитрат зростає. Але у пострадянських країнах вдається уникати збільшення таких витрат через приховане безробіття, тобто коли працівників не звільняють повністю з роботи, а вони працюють менше, і спад виробництва не супроводжується відповідним звільненням працівників. Наприклад, за 1993-1997рр. реальний ВВП в Україні скоротився на 48%, а кількість зайнятих скоротилася лише на 20% (з 17740 тис. чол. до 14320 тис. чол.)[i]
Слід також звернути увагу на тіньову і так звану віртуальну економіку, що має місце в перехідних країнах. Віртуальна економіка – це особливості фактичного функціонування економіки – від збереження стійкої заборгованості по платежам до негрошових форм розрахунку, з різними формами і інструментами оплати і різними цінами. Наприклад, досить часто фактична ціна, за якою товар продається покупцю є значно нижчою за оголошену в документах, на основі якої розраховано прибуток, обчислено податки і заробітну плату. Або, наприклад, працівник погоджується працювати за меншу платню, ніж оголошено, лише б залишитися на робочому місці. Все це, звичайно, впливає на фактичний ВВП, а отже і на податкову базу. Неправильна оцінка чи неврахування такої частини економіки може завищувати прогнозовані доходи до бюджету, і вони не будуть відповідати дійсності.
Гроші з бюджету також витрачають на сплату державних боргів, що з’явилися за попередні роки. Державний борг є одним із джерел відшкодування дефіциту бюджету. Існує така формула взаємозв’язку між дефіцитом бюджету, державним боргом та процентом зі сплати боргів:
[ І.Радіонова. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні //Економіка України, №9, 1998]
|
|
де: 
- державний борг поточного та попереднього років;
- сплата процентів за боргами попереднього періоду;
- сальдо державного бюджету (бюджетний дефіцит).
З цієї формули видно, що збільшення сальдо державного бюджету збільшує державний борг, а сплата процентів за боргом збільшує дефіцит бюджету. Отже, з кожним наступним періодом відбувається ланцюгова реакція і іде збільшення дефіциту бюджету:
|
|
[ І.Радіонова. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні //Економіка України, №9, 1998]
Якщо держава має зовнішній борг, то курс національної валюти є чинником впливу на величину витрат із сплати державного боргу, оскільки зменшення курсу національної валюти при тому ж самому проценті з сплати зовнішнього боргу вимагатиме більших витрат на його обслуговування у вітчизняній валюті.
Вплив зміни курсу національної валюти на дефіцит бюджету може відбуватися і в інший спосіб. Зокрема, курс може впливати на величину надходжень до бюджету. Оскільки зростання курсу стає причиною обмеження експортних можливостей країни, це може скоротити надходження в бюджет від оподаткування експорту. До того ж зростання курсу (або його стабілізація після падіння) може обмежити зростання цін, що скоротить надходження до бюджету в тій частині, що стосується непрямих податків, які, як відомо, залежать від обсягів реалізації, а отже, і від рівня цін. Але тут може також бути і позитивний вплив на дефіцит бюджету, оскільки курс сприяє внутрішній стабілізації, нарощуванню обсягів виробництва, сукупних доходів, і, таким чином, - збільшенню бази прямого оподаткуванння.
Зауважимо також, що держава не завжди може скеровувати бюджетну політику у потрібному руслі. Наприклад, при зменшенні соціальних витрат вона може наштовхнутися на соціальні протести. Також збільшення податку не завжди призводить до збільшення податкових надходжень, оскільки існує певна межа оподаткування. При збільшенні податкової ставки вище цієї межі, доходи в бюджет скорочуються (через зменшення обсягів виробництва - через непосильні податки, перехід частини економіки в “тінь”, ухилення від податку). Максимальний рівень податкових надходжень залежить від структури економіки та держави (в федеративних державах він менший, ніж в унітарних - через складну, багаторівневу систему оподаткування), від рівня розвитку економіки та від ефективності контролю за збиранням податків. Так, в Україні цей показник - приблизно 40%ВВП, в європейських краінах - дещо більший, а в Росії - біля 35%ВВП.
На бюджетний дефіцит може також впливати структура податків, тобто співвідношення між прямими і непрямими податками. Так, в Україні та інших країнах з перехідною економікою при збільшенні частки непрямих податків, податкові доходи держави збільшуються.
На значення дефіциту бюджету можуть також впливати пропозиція грошей та інфляція. Держава може “випустити” гроші для того, щоб профінансувати бюджетний дефіцит, і це також може збільшити рівень цін, що створить “інфляційний податок”, тобто фінансування дефіциту бюджету за рахунок інфляції.
Завантажити реферат