Подальша розробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними напрямами. Марксистський аналiз завершивши створення розпочатої класиками трудової теорiї вартостi.
На основi вiдкриття К. Марксом двоїстого характеру працi, що мiститься в товарi, та всебiчного обгрунтування поняття додаткової вартостi, яку набуло прiоритетного значення в ‘дослiдженнях його чисельних послiдовникiв в усьому свiтi, було розкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною. Головна праця К. Маркса <Капiтал> (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.
Iншим шляхом розробки економiчної теорiї, що знайшов свiй концентрований вираз у роботах А. Маршалла та його послiдовникiв, стало прiоритетне дослiдження проблеми економiчної ефективностi з використанням теорiї граничної корисностi. Основна праця А. Маршалла - <Принципи економiки (економiко)>, яка була бачена в 1890 р. .
Важливу роль у розробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса <Загальна теорiя зайнятостi, відсотка та грошів> (1936), у якiй значне мiсце вiдведено дослiдженню державного регулювання економiки. У цей же час значнi суттєвi доробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з дослiдження проблем економiчного планування та соцiального захисту що трудят. У другiй половинi XX ст. у країнах розвинутої ринкової економiки поряд з марксистською економiчною думкою одержали подальший розвиток такi концепцiї економiчної теорiї, як iнституцiоналiзм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвий радикалiзм тощо. Водночас у колишнiх колонiальних та перелогових країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї, спрямованi на вироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчної незалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання на власнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.
З кiнця 70-х рокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiв у країнах Схiдної Європи та державах, що утворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний перехiд вiд адмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих країнах також розвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що проголошують необхiднiсть використання загальнолюдських цiнностей з урахуванням мiсцевих особливостей, i такi, що механiчно запозичують досвiд захiдних країн.
Основна частина послiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали собі марксистами, головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi експлуатацiї та на створеннi розумів переходові до безринкового господарства в пiсляреволюцiйний час. Головний шлях розвитку суспiльства смердоти вбачали у швидкому переходi до нового улаштую, що має всiляко пiдштовхуватися державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне насильство, а через виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчних вiдносин.
Науковi послiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та розкриття поряд з соцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних розумів.
Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi змушенi були усе частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi вiд органiзацiйно-економiчних
Межею, що подiляє означенi двi течiї в полiтичнiй економiї, є проблема форм власностi. Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не в самих формах власностi, а в тому, як смердоти спiвiснують вiдповiдно до конкретних розумів той щабель розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.
Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та значення, яка тiсно пов'язана з проблемою форм власностi, також займає важливе мiсце в розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.
На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.
Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є ті, як вирiшити проблему зростання суспiльного багатства водночас з його використанням у iнтересах тихий, хто його створює.
Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е вивчення виробничих вiдносин у їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.
З різних областей громадського життя К.Маpкс виділив економічну, а з усіх суспільних відносин - виробничі. Це дало йому можливість обгрунтувати свою основну ідею в історичному матеріалізмі - ідею про природничоісторичний розвиток товариства. У передмові до «критики політичної економії» К.Маpкс писав: «Загальний результат, до якого я прийшов і який послужив потім керівної нитью в моїх подальших дослідженнях, може бути коротко сформульований у такий спосіб. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні, від їхньої волі відношення, що не залежать - виробничі відношення, що відповідають визначеного щабля розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відношень складає економічну структуру товариства, реальний базис, на якому піднімаються юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені форми суспільної свідомості. Засіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхня свідомість».
Єдність продуктивних сил і відповідних їм виробничих відношень складає засіб виробництва матеріальних благ - основу суспільно-економічної формації. К.Маpкс і Ф.Энгельс нараховували п'ять суспільно-економічних формацій в історії людства: первіснообщинний будуй, рабовладельчество, феодалізм, капіталізм, що вже мали або мають місце на Землі, і комунізм, що складається з двох фаз, - соціалізму і власне комунізму - майбутнє людства. Рушійною силою товариства є протиріччя, насамперед, між продуктивними силами і виробничими відношеннями, що зримо виступають як класова боротьба між експлуатованими масами й експлуататорами, що еволюційний шлях розвитку товариства перериває революціями. Скачки-революции є рубежами переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Людство як би по сходинках піднімається до усе більшої свободи, що повною мірою восторжествує в комунізмі зі скасуванням приватної власності на засоби виробництва, установленням суспільної власності і принципу «Від кожного - по спроможностях і кожному - по потребах».
Завантажити реферат