Просвітницька діяльність у системі фізичного виховання школярів

Для кожної групи активістів складається план підготовки.

На спеціально організованих практичних заняттях слухачі семінарів керують тренуванням, беруть участь у суддівстві змагань. Майбутніх інструк­торів необхідно знайомити з підготовкою спортивного інвентаря, веденням і складанням навчальної і залікової документації (протоколів змагань, відо­мостей, наказів тощо). На підсумкових заняттях всі учасники складають залікові іспити з теоретичного і практичного розділів навчального плану. Дуже важливо на заняттях організувати обговорення матеріалу, що вивчається, обмін досвідом, всіляко заохочувати слухачів семінару ставити питання.

Навчання і виховання фізкультурних активістів здійснюється й у процесі всієї навчальної і позаурочної роботи, на уроках, секційних заняттях, спор­тивних змаганнях, у туристичних походах. До підготовки і проведення занять доцільно залучати широке коло людей; членів педколективу, висококваліфі­кованих суддів, фізоргів. Викладання окремих тем бажано доручати слухачам. Крім лекцій, бесід, практичних занять, радимо широко практикувати прове­дення семінарів, особливо з суддями та інструкторами.

Формами навчання активу є також: інструктивні заняття, групові та інди­відуальні консультації, наради І короткочасні семінари перед проведенням конкретних заходів з фізичного виховання школярів (змагань, вечорів, свят, походів і т. ін.). Інструктивні заняття як форма навчання здійснюються дифе­ренційовано, за групами.

Учитель ніколи не повинен випускати з поля зору проінструктованих ним активістів. Він уважно спостерігає, як той або інший з них виконує свої функції. Якщо виникає потреба, педагог своєчасно дасть добру пораду, як правильно поводити себе в тій чи іншій ситуації і що зробити, щоб виконати доручене.

На консультаціях учитель дає поради, відповідає на питання, роз'яснює, як краще діяти, щоб успішно виконувати покладені на активістів обов'язки. Групові консультації використовуються, коли необхідно озброїти спеціаль­ними знаннями і практичними вміннями юних суддів з видів спорту, командирів відділень, громадських інструкторів, керівників ігор на перервах.

Залучення членів фізкультурного активу до взаємоперевірки і взаємо­контролю спонукає їх замислитись над роботою, що виконується, згадати все вивчене. Самоперевірка І взаємоперевірка сприяють самовдосконален­ню. Навчившись виявляти позитивні і негативні сторони у роботі товаришів, учень застосовує це вміння і до себе.

Найоптимальніший віковий етап підготовки активу — сьомий-восьмий класи. Якщо в цих класах учні почнуть виробляти організаторські здібності, то до десятого класу це будуть зрілі, кваліфіковані помічники вчителя.

У деяких школах фізкультурні активісти носять спеціальну форму і емблему.

Підготовка громадського фізкультурного активу, який відіграє провідну роль у залученні всіх школярів до різних форм занять фізичними вправами, сприяє розвиткові самоуправління в учнівських колективах, впровадженню фізичної культури в побут школярів.

Велика увага підготовці громадського активу приділялась спортивними організаціями Галичини на початку XX ст. Так, колишній писар повітової "СІчі" у Тернополі Григор Ничка згадує, що взимку 1911-1912 р. "Повітова Січ" влаштувала інструкторські курси для делегатів "СІчей повіту", на які "Головний Січовий Комітет" з Коломиї вислав делегата — інструктора Дми­тра Федасюка. Інструктор приїхав у "січовому однострої".

Перший курс навчання відбувся у Березовиці "в зоні Українського Народ­ного Дому при великій спільності учасників" і тривав три дні. Делегат і курсанти мешкали у місцевих "січовиків". Він навчав не тільки січових вправ, а й показував, як доцільно використовувати протипожежне приладдя. Вечорами відбувалися доповіді з історії, літератури, суспільних наук, які ви­голошували делегати "Повітової Січі".

Реферат "Про першу поміч в наглих захворіннях" виголосив Степан Істеревич з Тернополя. Закінчення курсу і роздача посвідчень його учасникам відбулись урочисто, з відповідною програмою, в присутності численних гро­мадян Березовиці і сусідніх сіл та старшини "Повітової Січі".

Другий курс навчання відбувся у Купчинцях під проводом того самого де­легата "Головного Січового Комітету" і за допомогою місцевих громадян. Такі курси добре впливали на подальшу діяльність "Січей" в повіті, бо курсанти-делегати були вже самі "пожежно підготовлені" і тепер могли вчити колег.

Створення матеріальної бази та боротьба проти травматизму в школі

Важливою умовою функціонування системи фізичного виховання у школі є матеріальна база. При цьому масова фізична культура потребує особливої бази. Плануючи її створення, вчитель фізкультури повинен орієнтуватись не тільки і не стільки на урок, скільки на необхідність залучити до виконання вправ одночасно всіх учнів, враховуючи їх вік і рівень підготовленості. Якщо, наприклад, для успішного проведення уроку з елементами баскетболу достат­ньо мати два баскетбольні майданчики і чотири додаткові баскетбольні кошики, то для роботи на перервах їх треба значно більше і для різних шкіл — різну кількість. Важливо забезпечити всіх учнів на уроці І в позаурочних заняттях інвентарем, дати змогу кожному займатись на своєму приладі. Тільки тоді можна дати учням необхідне навантаження, підійти диференційовано до кожного, під­тримати його інтерес протягом усіх занять. Прикладом такого підходу до матеріально-технічного забезпечення процесу фізичного виховання може бути робота вчителя СШ №102 м. Харкова Г.Чайки, який обладнав на спортивних майданчиках І в приміщенні школи більше 100 різноманітних конструкцій і тре­нажерів, на яких одночасно можуть займатися понад 500 учнів.

Створення такої матеріально-технічної бази вимагає від учителя великих зусиль, ініціативи і творчості.

У цій роботі він повинен виходити з тих підвищених вимог до фізичної освіти людей, реалізація яких неможлива без постійного вдосконалення навчально-матеріальної бази і технічних засобів навчання.

В основі створення нового обладнання, приладів, пристроїв завжди ле­жить потреба найбільш ефективно виконувати навчальну програму, надавати допомогу відстаючим, прискорювати процес засвоєння вправ, виховувати необхідні якості, тобто в основі лежить методична, а не технічна ідея. Інши­ми словами, матеріальна база — це не мета, а засіб її досягнення. При цьому кожен учитель повинен прагнути до оптимальної кількості обладнан­ня. Радимо мати тільки те, що сьогодні необхідне. Прилади, що виконали свої функції, повинні без жалю "зніматися з озброєння". Тільки за такої умо­ви обладнання сприятиме правильній організації праці вчителя. Крім стандартного обладнання, закупленого школою згідно з переліком необхід­ного інвентаря та обладнання, сьогодні в школі одержало широке поширення нестандартне обладнання: багатопропускні прилади, саморобний інвентар (гранати, м'ячі, палиці тощо), тренажери! пристрої, технічні засоби навчан­ня, зокрема прилади термінової інформації.