Економічне вчення А. Сміта

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною нази­ває функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомо­гою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для зде­шевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. За­гальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.

Теорія вартості. Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші еко­номісти, вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у нього має два зна­чення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він нази­ває «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у спожи­ванні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудь купиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не має якої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших благ»^.

Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить і вирішує три завдання: 1) визначити дійсне мірило мінової цінності, тобто визначити дійсну ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, в силу яких обставин відбувається відхилення ринкової ціни від природної.

• Мінову або природну цінність товару Сміт, як і Петгі, визначає працею. «Праця,— писав він,— є дійсне мірило мінової цінності всіх товарів»^. Слід за­значити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченої на виробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Це питання ставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. У XVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почала формуватись трудова теорія вартості як економічна доктрина. І Сміту, безумовно, належить певна роль в її розвитку.

На відміну від Пстгі, який вважав, що праця створює вартість лише в га­лузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована.

У Сміта переплелись дві точки зору на цінність — суб'єктивна і об'єктивна. Суб'єктивна полягає в тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою пра­цю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількісну сторону вартості.

У трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства. Коли ще праця не була поділена, вона могла служити основою для обміну.

З розвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дозволяє одержувати потрібні товари. По-друге, як за­значає Сміт, багатство особи визначається його можливістю одержувати про­екти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^, власною оцінкою, більше праці, ніж віддає. Те ж саме відбувається і з против^ пою стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей по виробництву одержуваного товару, ніж віддає. Тут м^ знову зустрічаймось з поняттям суб'єктивної цінності, проте виводиться вон^ Смітом не з принципу корисності, що було властивим австрійській школі, а ї принципу праці. • ','

Отже, перше з поставленихпитань Сміт вирішує однозначно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обміну на даний товар.

Як же вирішує Сміт друге завдання, тобто питання про складові частини ціни товару? На перший ітогляд, нелогічною є сама постановка такого питан­ня. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вона визна­чається працею?

Справа в тому, що до цьогоСміт розглядав обмін товарів у простомуто­варному виробництві, де виробникиобмінюються працею, уречевленою в то­варах.

В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступають як прсідавці товару робоча сила, а капіталісти — як його покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка, як і інші товари, має «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться про номі­нальну і реальну заробітну плату. За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводиться до двох час­тин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності. Третьою складовою у Сміта виступає рента. Отже, як пише Сміт, «три першо­основи всякого доходу, як і всякої мінової цінності,— це заробітна плата, при­буток і рента»^. Таким чином, цінність Сміт визначає доходами.

Всі три види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента — ма­ють єдину ціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну. «Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійсна цінність всіх різних складових частин ціни вимірюється кількістю праці, яку може купувати або яку може мати в розпорядженні кожна з них. Праця вимірює цінність не лише тієї частини ціни, яка зводиться до праці, а й тих частин, що приходяться на ренту і прибуток».

Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала пануючою.

Щодо третього завдання, яке вирішує Сміт, то воно зводиться до з'ясуван­ня причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, по суті, — грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величину складо­вих ціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкогій? ціни від природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) риідаК працює як своєрідний регулятор природного руху товарних потоків до стаЙ^ ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановлеНН» ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монопо^ регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, приводить часто до результатів, протилежних тим, на які розраховували, і стримує зростання про­дуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть одержати вигоду від такого втручання, проте вона все одно виявиться шкідливою з точки зору стратегічного завдання — економічного зростання. Отже, С^іт знову звер­тається до принципу природної свободи, до дії «невидимої руки».