Роль сім'ї та школи у фізичному вихованні дітей

Фізичне виховання відіграє значну роль у підго­товці всебічно розвиненої молодої людини, здатної успішно трудитися в різних галузях господарст­ва і соціально-культурної сфери, захищати Батьківщи­ну. Отож завдання школи — не тільки в підготовці ви­сокоосвіченої, висококультурної молодої людини, а й у створенні необхідних передумов для її всебічного фізичного розвитку.

Найпершими вихователями, вчителями дітей є бать­ки, сім'я. Від рівня їхньої культури залежить рівень сформованості людяності, духовності, гідності дітей, у яких закладаються основи багатьох умінь і навичок, зви­чок, виробляються оцінні судження і певною мірою виз­начається подальша життєва позиція з огляду на спосіб життя батьків. Тому актуальним залишається питання про співпрацю школи і сім'ї щодо фізичного виховання і, зокрема, таких його аспектів, як зміцнення здоров'я.

Поставивши перед собою мету забезпечити всебіч­ний, гармонійний фізичний розвиток дітей, створити пе­редумови для успішного навчання в школі, я найперше детально проаналізувала стан фізичного виховання. Я багато працюю над пробле­мою забезпечення взаємозв'язку фізичного і розумового виховання школярів, намагається не забувати і про фор­мування у хлопчиків і дівчаток моральних якостей.

У рухливих іграх, спортивних діях колективного ха­рактеру виховується почуття дружби, готовності до взаємодопомоги. Ускладнення завдань викликає у дітей бажання долати труднощі. Досягнення успіхів у склад­них діях дає їм позитивні емоції і розвиває наполег­ливість. Я завела зошит фізичного роз­витку рухових навичок, що допомагає їй контролювати, як змінюються показники дітей після введення система­тичних занять з фізкультури.

Основним видом навчання рухів усе ж таки є уроки. Нетрадиційно, творчо я підходжу до цієї справи, мої уроки відрізняються високою моторною щільністю. Я чітко визначаю завдання і зміст уроків з урахуван­ням віку дітей, їхньої підготовленості, індивідуальних і психолого-педагогічних особливостей, самопочуття, до­помагає їм оволодіти основними рухами, розвиває інте­рес школярів до систематичного фізичного удоскона­лення, дбає про формування таких вольових якостей, як самоорганізованість, старанність.

Кожний урок мій — це сюжет із жит­тя, гра. І це — не випадково, адже діти потребують гри. Саме тому я зробила її невід'ємним компонентом

уроку. Найулюбленіше заняття дітей — біг. А знання на­родних ігор ("Горидуб", "Третій зайвий", "Чаюгунчики", "Не лови гав", "Гуси-гуси", "Весела карусель", "У кос­мосі", "Ми у горах", "Моряки" та інші) допомагають роз­вивати у дітей кмітливість, наполегливість, спритність, координацію рухів. Саме під час гри у дітей виникають різноманітні позитивні емоції, які створюють для нерво­вої системи найкращі умови формування найрізно­манітніших рухових навичок і розвитку фізичних якос­тей. Тексти гри я часто складаю сама.

Можливо, деякі колеги скажуть, а як же виконувати програму з гімнастики, легкої атлетики тощо?

Я у кожній грі використо­вую елементи, які відповідають шкільній програмі: атле­тики, спортивних ігор, гімнастики.

Заняття на свіжому повітрі відбуваються ще цікавіше, вони дають ще більший простір фантазії. На спортивно­му майданчику юні колежани то міліціонери, то сміливі прикордонники, то вмілі рибалки, то герої казок.

Під час занять я використовую слова з на­родних пісень, творчість українських поетів.

Не забуваю я, звичайно, і про музичний супровід. Адже правильно дібраний музичний супровід у сучасних ритмах викликає у дітей бажання рухатися, насичує емоційне забарвлення занять.

Кожна нова тема уроку — це сюрприз для дітей, але діти часто просять повторити ту чи іншу гру чи вправу ще і ще раз. Усе це дає педагогу добру нагоду урізно­манітнювати, ускладнювати вже відомі рухи, вдоскона­лювати вміння дітей. Особливо вони полюбляють ті за­няття, де виконують вправи з предметами — обручами, кубиками, стрічками, м'ячами, скакалками тощо.

У тісній співдружності з мною пра­цюють на заняттях учителі та вихователі групи подовже­ного дня (ГПД). Вони знають методику фізкультурних вправ, стежать за якістю виконання їх на уроках і на самопідготовці.

Взаємозв'язок у роботі вчителя фізкультури з учите­лями та вихователями ГПД дає змогу вирішити одне з головних питань — забезпечити якісний підхід до фізич­ного виховання молодших школярів.

Щоб підсилити режимні заходи школи з фізичного виховання учнів молодших класів, я після закінчення уроків (за складеним графіком) протя­гом 20-25 хвилин проводить з кожним класом спор­тивні години, або, як ми їх ще називаємо, "Ігранки". Це ігри, які тісно пов'язані з національними традиціями, обрядами, звичаями.

Граючись, діти засвоюють широкий набір рухових умінь, вчаться орієнтуватися у часі, просторі, оцінюють рівень м'язових зусиль. Проведення ігор після занять під керівництвом учителя — це також шлях до гальмування особистих негативних емоцій учнів, сприяння встанов­ленню дружніх стосунків між однокласниками. На цих заняттях велика увага приділяється рухливим іграм, загальнорозвивальним вправам. У практику ввійшли по­ходи до річки, в парк тощо.

Крім того, вихователь — з'єднуючий ланцюжок між учителем фізкультури і батьками. Саме тому я часто організовую спільні спортивні свята "Тато, мама і я — спортивна сім'я", "Ми — олімпійці", "В країні Спортляндії", "Козацькому роду нема переводу", "Парад військ", "Веселі старти", "Роби з нами, роби як ми, роби краще нас". Систематично проводяться Дні здоров'я, шкільні спартакіади, гурткова робота із загальної фізичної підготовки та видів спорту, фізкультурні дозвілля.

Учасниками всіх цих спортивних заходів є учні, вчи­телі, батьки. У комплексі така робота дає добрі результа­ти. А головний ефект полягає в тому, що діти полюбили фізкультуру — вони не просто з радістю приходять на за­няття, красиво і правильно виконують вправи, а й охоче обговорюють усе, пов'язане з їхніми спортивними успіха­ми. І щиро прагнуть, щоб ці успіхи були якнайкращими.

Ось так на моїх уроках діти граються, вигаду­ють, творять свої казки, і водночас стають сміливішими, спритнішими, вмілішими.