Вплив фізичного виховання та навантажень на м’язову систему

• опір партнера і самоопір. Перше досягається під час виконання вправ у парах, друге — під час самостійного виконання вправ з одночасним напруженням м'язів синергістів і антагоністів. Прикладом вправ зі збільшенням самоопору можуть бути стрибки вглибину;

• швидкість виконання вправ. Оптимальна швидкість дає змогу ви­конувати вправи протягом тривалого часу. Підвищення швидкості збіль­шує навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швид­кісно-силових проявів. Надмірне вповільнення деяких вправ веде до збільшення навантаження, сприяє розвитку сили, м'язового відчуття і,

як наслідок, удосконалюється здатність учнів управляти руховою дія­льністю. Задля цього, зокрема, виконують повільні присідання;

• час виконання вправ. Учитель дає завдання: бігти протягом 5 хв. Швидкість бігу і довжина дистанції регулюються учнями. Формуєть­ся витривалість, і через кілька занять школяр пробіжить за 5 хв біль­шу відстань;

• тривалість перерв і зміна їхнього характеру перед виконанням наступного завдання;

• ускладнення вправ шляхом їхнього поєднання з іншими вправами (у різних варіантах);

• часткова зміна способу виконання вправ. Наприклад, силові впра­ви можна полегшити незначним махом;

• темп виконання вправ. Збільшення темпу до певної межі позитив­но впливає на організм людини. Водночас надмірний темп порушує структуру вправи і негативно позначається на навчанні;

• вихідне положення. Якщо учні виконують згинання і розгинання рук в упорі лежачи, але кожен раз змінюють положення ніг, підніма­ючи їх на гімнастичну лаву, стіл та ін., то й навантаження в цих спро­бах буде різним.

Пам'ятайте: регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися двома-трьома прийомами. Наприклад, змінювати вихідне положення можна з одночасною зміною темпу і обтяження.

Учитель повинен прагнути не просто до збільшення, а до педагогічно виправданого збільшення навантаження. Звичайно, на тренувальних уро­ках не обійтись без значних навантажень, але під час опанування вправ воно може стати перепоною. 1

6.1. Щільність уроку як умова досягнення необхідного навантаження

Навантаження залежить від сумарної кількості виконаної роботи на уроці та від інтенсивності цієї роботи. Тому інтегральною умовою його досягнен­ня є оптимальна щільність заняття.

На кожному уроці виконується багато дій: рухових, обслуговуючих, розу­мових, пов'язаних із відпочинком, їх значущість для розв'язання завдань уроку різна, але всі вони необхідні. Тому, обговорючи ефективність дій учителя на уроці, не можна обмежуватися лише оцінкою рухової активності дітей. Тре­ба всебічно визначити доцільність тих чи інших дій педагога, його зусиль, спрямованих на забезпечення освітнього, оздоровчого і виховного впливу. У зв'язку з цим усі дії можна поділити на педагогічне виправдані та недо­цільні. До перших належать:

• виконання фізичних вправ;

• участь у взаємонавчанні;

• слухання педагога;

• спостереження за виконанням вправ учителем і товаришами;

• осмислення того, що сприймається;

• планування наступних дій;

• аналіз виконаних рухів;

• взаємоконтроль, оцінювання, обговорення;

• розстановка і пересування приладів;

• роздача і збір інвентаря та навчальних посібників;

• підготовка місць занять;

• відпочинок.

Дії, котрі не сприяють розв'язанню завдань уроку, підвищенню його ефективності, належать до недоцільних.

Для всебічної оцінки уроку використовують його хронометрування і паралельно визначають реакції організму учнів на запропоноване наван­таження (шляхом визначення ЧСС через відповідні проміжки часу). Задля цього спостерігають за одним, зазвичай, "середнім" учнем. Секундомір вмикають зі дзвінком і не зупиняють до кінця уроку. Той, хто спостерігає (хронометрує), послідовно записує у спеціально підготовлений протокол усі дії, в яких бере участь обраний для спостереження учень. Кожних чоти­ри хвилини (цей час може змінюватися залежно від завдань спостереження) результати вимірів пульсу заносяться у графік, де по вертикалі відзначено ЧСС, а по горизонталі — хвилини уроку (рис. 3). Перша реєстрація ЧСС проводиться після попереднього уроку і вважається нормою, друга — на першій хвилині, остання — після закінчення уроку (протокол хронометрії і пульсометрії уроку див. табл. 1).

Спочатку хронометрист заносить у графу 2 протоколу дані секундоміра, а потім — чергову дію в графу 1.

Час, витрачений на кожну дію, визначається шляхом віднімання поперед­нього показника, зареєстрованого у графі 2 від чергового показника секундоміра. У протоколі фіксуються усі педагогічне виправдані дії (рухові, розумові, допоміжні та відпочинок) і недоцільні дії. Педагогічне виправдані дії можуть бути раціональними і нераціональними. Наприклад, у наведеному протоколі зафіксовано шикування і рапорт як допоміжні дії і при цьому ви­знано, що 1 хв 45 с було б досить для цієї процедури, а оскільки вона зайняла 2 хв 45 с, то хронометрист записав 1 хв 45 с під знак "+", що значить раціо­нально, і 1 хв під знак "-" (нераціонально витрачений час). Одержані результати є підставою для визначення щільності занять.

Загальна щільність заняття визначається шляхом порівняння часу, витраченого раціонально (зі знаком "+"), з усією тривалістю уроку (45 хв):

Водночас визначення лише загальної щільності не є підставою для всебіч­ної оцінки педагогічної майстерності вчителя, його організаторських, комунікативних здібностей, теоретичної І мовної підготовки. Різні вчителі ви­трачають неоднаковий час для підготовки місць занять, приладів, переведення

групи до наступного місця занять, постановки завдань, зауважень, пояснень тощо. Тому, крім загальної щільності заняття, визначається його моторна (рухова) щільність.

Порівнюючи й аналізуючи дані загальної і моторної щільності уроку, можна знайти резерви поліпшення якості роботи вчителя. Цьому сприятимуть репліки і зауваження, записані хронометристом у ході уроку в графі "примітки".

Визначайте щільність уроку загалом і окремих його частин. Адже під­готовча, основна і заключна частини уроку мають неоднакові організаційні можливості й умови.