Економічна природа кредиту та його роль у суспільному відтворенні

· банківський,

· комерційний,

· споживчий,

· державний,

· міжнародний.

Банківський кредит - це рух позичкового капіталу, який надається банками у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Він виражає економічні відносини між кредиторами (банками) і суб’єктами кредитування, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових ресурсів, їх перерозподілом, а також з емісією грошових знаків в обіг через систему кредутування. Поворотна форма руху грошових ресурсів створює можливість перерозподілити їх неодноразово.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів між двома підприємствами і продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Він надається у вигляді відстрочки платежу за продані товари і оформлюється векселем, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Основне призначення комерційного кредиту - це прискорення реалізації товарів і одержання прибутку. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його розміри залежать також від розміру резервних капіталів функціонуючих кредиторів, тому він має менші можливості, ніж банківський.

Споживчий кредит відбиває відносини між кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання. В ролі позичальників тут виступають фізичні особи, а в ролі кредиторів - банки, позабанківські кредитні установи (ламбарди, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи), підприємства і організації. Видача споживчого кредиту населенню прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

Державний кредит відбиває кредитні відносини з приводу акумуляції державою грошових ресурсів на засадах поворотності для фінансування державних видатків. Кредиторами можуть виступати фізичні або юридичні особи, позичальником - держава в особі її органів (Міністерство фінансів, місцеві органи). Дана форма дозволяє позичальнику мобілізувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту, без здійсненя для цих цілей паперовогрошової емісії. Державний кредит також використовується як один із засобів стабілізації грошового обігу.

Міжнародний кредит являє собою тимчасову передачу товарних або грошових ресурсів одних країн для використання іншими країнами з метою прискорення їх суспільно-економічного розвитку. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають держави, банки, міжнародні валютно-кредитні організації, окремі юридичні особи. Розрізняють такі основні напрями міжнародних кредитних відносин:

· відносини, що виникають між високорозвинутими країнами світу і тими, що розвиваються, намагаючись стати врівень з ними;

· відносини, що виникають між розвинутими країнами;

· відносини, що виникли недавно між високорозвинутими країнами і колишніми країнами соціалістичної співдружності, які відмовилися від соціалістичної доктрини і стали на капіталістичний шлях розвитку.

Об’єктом кредиту є гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об’єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальникам у майбутньому доходів від його теперешньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого не можливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненя (тобто з приводу перерозподіла вже розподіленого валового національного продукту, насамперед національного доходу). Надана у тимчасове користування вартість, через певний час має бути повернена до її власника, причому, як правило, з виплатою відсотку. Таким чином, за кредитною угодою від кредитора до позичальника переходить у тимчасове користування, лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після продажу його, повністю переходить від продавця до покупця.

Передумовою поверненя кредиту є кругообіг основних та оборотніх коштів або одержання доходів позичальником. У виключних випадках кредит може бути повернений третьою особою - гарантом, коли позичальник не спроможній сам це зробити. Найчастіше у ролі гаранта виступає великий банк.

Конкретний строк поверненя кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника (строк завершення циклу кругообігу або його стадій), та від можливості кредитора щодо строку, на який він може надати кредит.

За термінами використання і погашення, кредит поділяється на:

· короткострокові кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотніх фондів і фондів обігу;

· середньострокові (від 1 до 5 років) - з оборотом основних фондів;

· довгострокові (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.

Такий поділ випливає з економічної природи об’єктів, що кредитуються. Характерною рисою кредиту є сплата відсотків за користування ним. Без одержання доходу у вигляді відсотку в кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Адже формула руху позикового капіталу в ринковій економіці має вигляд Г - Г. З цієї формули, проте, не видно яким чином зростає вартість надана в позику. Це можна побачити, якщо поєднати формулу руху позичкового та промислового капіталів: Г - Г - Т . В . Т- Г - Г

Лише в процессі виробництва вартість має здатність до самозростання, за рахунок додаткової вартості, створеної працею учасників виробництва. Але авансовані у виробництво кошти не завжди повертаються з процесу кругообігу з приростом. Це спостерігається, наприклад, коли від реалізації продукції позичальник має збитки. Тоді проблематичним стає не тільки сплата процента, а й погашення позики (Г). У зв’язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза повернення кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці.

Одним із джерел кредитних ресурсів є залишки на розрахунках у банках вивільних із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім -це кошти, призначені для нових закупок сировини, палива, тари тощо. До використання за цільовим призначенням на розрахунках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні для чергової виплати заробітної плати, а також не розподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств. Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільш кредитним ресурсом є грошові заощадженя населення, що зберігаються як на розрахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам. Розрахунки між підприємствами, організаціями та установами здійснюються у безготівковому порядку. Тому після списання з одного рахунку і до зарахування на інший, кошти знаходяться у розрахунках, в дорозі. Вони вже не нелажеть платникові, але ще не належать і одержувачу. Ці кошти рахуються на балансі банку і використовуються ним як кредитні ресурси.