У третинний період процесом уражаються внутрішні органи, зокрема серцево-судина система, печінка, нирки, легені, травна система. Особливо часто страждає серце і найбільше кровоносна судина – аорта. Уражена стінка її під дією великих динамічних навантажень розтягується, на місці розтяження утворюється аневризма, яка своїм тиском іноді руйнує грудину і виникається над поверхнею у вигляді великої пульсуючої пухлини. Сифілітична аневризма аорти – дуже тяжке ускладнення. Внаслідок раптового розриву стінки аневризми виникає велика кровотеча, яка може бути смертельно небезпечною.
Третинний період характеризується також не менш тяжкими пошкодженнями нервової системи, які залежать від розташування вогнищ інфекції. Найхарактерніше є ураження спинного (спина, сухотка) і головного мозку (прогресуючий параліч).
При спинній сухотці поступово порушується координація рухів, настає атрофія здорового нерва і сліпота, розладнується статева функція до повної імпотенції, з’являється нестерпний біль, так звані табетичні кризи. У разі прогресуючого паралічу в головному мозку виникають осередки розм’якшення і змертвіння, які спричиняють до тяжкого психічного захворювання: хворий поступово втрачає інтерес до всього, здатність критично оцінювати свої вчинки.
Врешті недуга закінчується недоумством, хворі стають інвалідами . особливо тяжкий третинний період у людей, здоров’я яких підірване алкоголізмом або хронічними супровідними хворобами.
Заразність третинного сифілісу практично дуже мала, бо в горбочках і гумах, які розпалися, бліді трепонема гинуть внаслідок процесів відмирання, а живі містяться глибоко в тканинах.
Перебіг сифілісу від шанкеру до аневризми аорти і сифілітичних уражень нервової системи в наш час, як правило переривається завдяки втручанню лікарів і проведенню необхідного лікування.
Слід згадати про природжений сифіліс, коли бліді трехонеми переходять від хворої матері до плода через пупкову вену і лімфатичні щілини. Плід, який бурхливо розвивається, активно постачається кров’ю і бліді трехонеми буквально наводнюють його внутрішні органи (якщо в матері активний сифіліс). В таких випадках плід здебільшого гине, трапляється пізній викидень , або народження мертвого плода. Іноді дитина народжується живою і хвороба виявляє себе на 4-5 році життя (ранній природжений сифіліс) або пізніше. Пізній природжений сифіліс звичайно буває в тих випадках, коли хвороба в матері має стерту форму.
Ознаки захворювання при ранньому природженому сифілісі можуть з’являтися уже в перші тижні життя дитини. На долонях, ступнях та інших ділянках тіла утворюються пухирі, облямовані мідно-червоним віночком. Навколо природних отворів спостерігається тверді темно-червоні ділянки шкіри, які згодом покриваються тріщинами (дифузний сифілітичний інфальтрат). Печінка і селезінка у таких дітей збільшена, а на рентгенівських знімках кісток виявляються структурні зміни в ростковій зоні. Для цієї форми сифілісу характерний стійкий нежить. Часом у дітей виникають плямисті і вузликові висипи, як у дорослих у вторинний період сифілісу. Папули найчастіше бувають на слизових оболонках рота, поблизу відхідника, вони мокнуть . Згадана стадія хвороби дуже заразна. Іноді діти з раннім сифілісом народжуються недоношеними. При ураженні мозкових оболонок спостерігаються такі меніненгіальні явища як безпричинний крик, неспокій, судоми, вслід за якими формується сифілітичний менінгіт.
Пізній природжений сифіліс довший час може мати стерту форму. Дитина або підліток в цей час мало заразні для оточення. Ознаки хвороби нагадують третинний сифіліс дорослих, а саме : гуми, ураження кісток і суглобів, серцево – судинної і нервової систем. Але найтиповіша тріада Гетгінсона названа іменем англійського сифілідолога : ураження рогівки очей (паренхіматозний керосин); сифілітична глухота; своєрідне ураження верхніх середніх зубів – різців, які набирають вигляду долота або викрутки з півмісячною каймою на різальному краї. Варто зазначити, що остання ознака, особливо виявлена без інших симптомів не завжди буває пов’язана з сифілісом.
У нашій країні природничий сифіліс трапляється дуже рідко. У багатьох місцевостях за останні 20-30 років не зареєстровано жодного випадку. Це забезпечується профілактичними заходами, передусім обов’язковим обстеженням усіх вагітних жінок. При виявленні захворювання матір лікують , що запобігає виникненню його у майбутньої дитини. Вагітні жінки, які раніше хворіли на сифіліс, проходять профілактичне лікування, бо вагітність може активізувати не зовсім вилікувану інфекцію. Якщо вагітна жінка не пройшла профілактичного курсу , лікують новонароджену дитину.
Нерідко хворі, не надаючи значення початковим ознакам хвороби не звертають на них уваги, переконуючи самих себе, що це звичайна травма, чи якась інша інфекція, займаються самолікуванням, користуючись розчином калію перманганату , спиртом, різними косметичними мазями, оцтовою есенцією та ін. Цілком зрозуміло, що хворобу не зупиниш , а шкода від такого лікування величезна. Передусім від цих засобів змінюється вигляд сифілітичної виразки. Згадані засоби вбивають трепонему в тканинах поверхневих шарів шкіри, внаслідок чого дуже ускладнюється розпізнавання хвороби.
Лікування сифілісу в нашій країні регламентоване і проводиться всюди єдиними методами. Для кожної форми захворювання визначена певна кількість курсів лікування і дози протисифілітичних препаратів. Чіткому дотриманню тривалості курсів лікування і перерв між ними надається великого значення. При свіжих формах сифілісу проводять безперервне лікування. У заразній формі хвороби перший курс лікування обов’язково проходять у стаціонарах, а наступні курси, коли хворі перестають бути небезпечними для оточуючих, амбулаторно.
Результати лікування значною мірою залежать від самих хворих , від дотримання ними режиму в період проти сифілітичної терапії. Потрібно своєчасно з’являтися до лікаря для призначення чергового курсу, не можна самовільно переривати його, бо це негативно позначається на лікуванні.
Окремо слід згадати про превентивне (запобіжне) лікування. Воно проводиться особам які мали контакт з хворими на сифіліс, але ознак хвороби у них не має.
Після закінчення лікування кожен пацієнт перебуває на контрольному обліку. Періодично роблять серологічні реакції , а на заключному етапі хворого обстежують терапевт, окуліст, рентгенолог. Лише після комплексного обстеження визначають ефективність лікування і роблять висновок про видужання.
У нашій країні широко проводяться профілактичні огляди певних груп населення. Комплекс серологічних реакцій роблять у поліклініках і диспансерах хворим які лікуються у шкірно – венерологічних , хірургічних, терапевтичних, неврологічних та інших стаціонарах , вагітним жінкам. Ухилення від таких оглядів нерідко загрожує не лише самим хворим а й іншим людям.
Обов’язковому стаціонарному та серологічному огляду піддаються донори. Це необхідно для запобігання так званому транс фузійному сифілісу, коли бліда трепонема може потрапити в організм з донорською кров’ю .
Завантажити реферат