Сліпі хворі. У спілкуванні зі сліпим лікарю треба бути особливо уважним. Він має дати знати про свою присутність, пояснити хворому, хто він і чому тут. Узявши хворого за руку, лікар дасть йому знати, де він (хворий) перебуває, і спробує полегшити встановлення контакту, лікар повинен описати кімнату і повідомити, хто ще в ній є.
Хворі зі смертельною недугою. Спілкуючись з умираючою або смертельно хворою людиною, більшість лікарів відчувають труднощі. Вони виникають через почуття незручності, страху, бажання уникнути розмови про смерть і навіть будь-яких питань про самого хворого. Лікар зобов'язаний перебороти ці почуття. Як і в будь-якій іншій клінічній ситуації, бажано знати думки та почуття хворого. Kubler-Ross описав п'ять стадій імовірної поведінки (реакції) хворого на смерть, що наближається: ворожість та ізоляція; страх; обговорення; депресія; відчай та покора. На кожній із цих стадій підхід лікаря до хворого загалом лишається незмінним. Лікар повинен бути уважним до почуттів хворого і до його бажання поділитися ними. Він зобов'язаний допомогти йому розповісти про свої тривоги через навідну поведінку. Лікар при цьому може скористатися такими запитаннями: "Я б хотів знати, чи є у вас які-небудь запитання стосовно операції . вашої хвороби . про те, як треба буде поводити вдома?". Лікар з'ясовує це і зобов'язаний дати відповіді на запитання хворого, які можуть виникнути. Необхідно уникати необгрунтованих сподівань. Якщо лікар дізнався про переживання хворого, він зобов'язаний виявити чуйність. Відповівши на запитання і переконавши хворого у своїй готовності залишитися з ним протягом всієї хвороби, лікар створить умови для самозаспокоєння хворого, а це найважливіше.
Вмираюча або смертельно хвора людина рідко виявляє бажання весь час говорити про хворобу. Дайте такому хворому можливість говорити і слухайте його уважно, одначе, якщо він захоче поговорити про несерйозні речі, лікар не повинен вважати це поганою ознакою.
Усмішка, легкий дотик руки, прояв зацікавленості до сімейних клопотів пацієнта, обговорення футбольного матчу або необразливий жарт — все це дозволяє зрозуміти і підтримати хворого.
Розмова з членами сім'ї хворого і його друзями. Деякі хворі зовсім не в змозі повідомити будь-яку інформацію для історії хвороби (наприклад, про свою поведінку під час судомного нападу), інші можуть подати лише деякі відомості. У таких випадках лікарю слід знайти третю особу, яка б доповнила відомості. Інколи лікар думає, що володіє вичерпною інформацією про хворого, інші ж джерела можуть надати йому несподівані й важливі дані. Наприклад, чоловік (жінка) може повідомити про напружену атмосферу в сім'ї, ознаки депресії або пристрасті до спиртних напоїв, які сам хворий заперечує. Якщо лікар виявить таке розходження, він намагатиметься отримати додаткові відомості від інших осіб.
Бажаючи запитати у третьої особи, варто отримати на це згоду хворого. Запевніть його, що збережете у таємниці повідомлене ним або попросіть дозволу розголосити деякі відомості. Лікар, що отримує інформацію від інших осіб, зобов'язаний також зберігати ц в таємниці.
У розмові з родичами або друзями хворого лікар повинен дотримуватись основних принципів опитування хворого. Для цього найкраще знайти спокійне місце для розмови.
Лікар повинен відрекомендуватись І розповісти про мету розмови. При цьому він з'ясовує, що турбує хворого, як вони себе почувають у обставинах, що склалися. Слухаючи їхню розповідь про хворого, необхідно розібратися у їхніх взаєминах Із хворим. Це допоможе лікарю оцінити правдивість інформації і скласти план лікування хворого.
Інколи родичі або друзі наполягають па своїй присутності при опитуванні, навіть під час огляду хворого. Якщо останній не в змозі повідомити необхідні відомості, то допомога поінформованої людини якраз необхідна, Якщо ж хворий у змозі хоч як-небудь спілкуватися, наприклад, мімікою або жестами, то важливо надати йому таку можливість при збереженні повної конфіденційності. Краще поділити опитування на дві частини: наодинці з хворим і з хворим та іншою особою.
Відповіді на запитання хворого. Хворі можуть ставити запитання, бажаючи отримати інформацію про результати обстеження, одначе найчастіше вони таким чином висловлюють свої почуття й тривоги. Лікар має зрозуміти почуття хворих, щоб правильно відповісти на їхні запитання. Особливу обережність слід проявляти, коли хворі шукають поради з особистих питань.
І нарешті, коли хворі хочуть отримати інформацію про свій діагноз, перебіг хвороби або план лікування, дайте їм відповідь, але так, щоб вона не суперечила відомостям, отриманим з інших джерел. Коли лікар не впевнений у відповіді, він повинен проконсультуватися з колегами або запропонувати хворому звернутися до іншого лікаря, який поінформований краще. Одначе не потрібно вдаватися до такого способу тільки для того, щоб уникнути труднощів.
Завантажити реферат