Державне регулювання інвестиційного процесу

Крайньою формою фіксованих ва­лютних курсів є режим валютного бю­ро (currency-board), який не дає змоги задіяти механізми рефінансування цен­трального банку для підтримки ліквід­ності банківської системи, оскільки пропозиція національних грошей безпо­середньо залежить вад накопичення ва­лютних резервів. Це призводить до не­гнучкості національної кредитної по­літики, зокрема, інвестиційний процес ставиться у жорстку залежність від ста­ну платіжного балансу, особливо екс­порту. Фактично іноземна валюта опосередковано стає національною валю­тою. Отож при домінуванні в країні банківського механізму інвестування та браку зовнішніх інвестицій зміни в структурі економіки за такої моделі курсоутворення цілковито залежатимуть від поточної кон'юнктури міжнародних ринків товарів, що ускладнить ре­алізацію національної стратегії струк­турної перебудови. Такий валютний ре­жим запроваджено, зокрема, в Арген­тині, Болгарії, Гонконгу та Естонії. У разі скасування заборони на викори­стання в країні іноземної валюти як за­собу платежу вона стає власне націо­нальною валютою, що вже маємо у ла­тиноамериканських країнах — Сальва­дорі та Панамі (долар США), а також у Косові (німецька марка).

МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ

Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокре­ма у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвесту­вання, робить проблематичним не ли­ше розширене, а й просте відтворення виробництва.

Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних сис­тем їм так і не вдалося подолати дисба­ланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Тур­кменистану, мають від'ємне сальдо тор­говельного балансу.

Дефіцит вільно конвертованої валю­ти у зовнішній торгівлі країн СНД пев­ною мірою вдалося компенсувати за ра­хунок використання національних ва­лют і бартеру.

Ще 1993 року країни СНД для роз­в'язання платіжної кризи, що виник­ла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного бан­ку (МБ), за допомогою якого плану­вали проводити багатосторонній клі­ринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було ви­значено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для вре­гулювання сальдо за кліринговими розрахунками.

Упродовж 1995—1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ, зокрема визначити роль банку як інве­стиційного інституту. Однак за браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк практично перетворився на звичайний комер­ційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році заявила про свій вихід із МБ.

Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як інвестиційного банку для вирішенні про­блеми врегулювання міждержавної за­боргованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у інве­стиції.

Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у Чор­номорському банку торгівлі та розвит­ку (ЧБТР), заснованому з метою фінан­сування проектів, які становлять спільний інтерес для країн регіону.

Національний механізм регулюван­ня зарубіжних інвестицій в Україні вже пройшов необхідну початкову стадію формування, але ще потребує струк­турної адаптації до глобального інве­стиційного процесу. Зважаючи, що міжнародні організації перейшли від розробки принципів у сфері руху капіталів до запровадження обов'яз­кових загальних норм через процедуру ратифікації міжнародних договорів, Україна має кілька шляхів такої адап­тації. Один із них — вносити відповідні зміни у національне законодавство та брати на себе певні зобов'язання беа вступу в міжнародні організації — такі, як, скажімо, ГАТТ/СОТ, структури ЄС, що, власне, і практикується в Україні. Другим варіантом передбачається вне­сення змін у національне законодавст­во зі вступом у міжнародну організацію або приєднання до відповідних статей міжнародних угод (наприклад. Стату­ту МВФ). Зрозуміло, що для отриман­ня переваг від адаптації національного законодавства до міжнародних норм необхідно прискорити економічну трансформацію країни в цілому. Зволікання щодо цього позбавляє Ук­раїну необхідних зовнішніх ресурсів та стимулів підвищення національного виробниитва.

Нсзважаючи на те, що жоден регіон світу не лібералізував законодавство у сфері іноземних інвестицій так якісно й послідовно, як східноєвропейські країни, обсяги іноземних інвестицій тут значно нижчі, ніж питома вага цих країн у свгговій торгівлі. Лише декілька з них, зокрема Чехія та Угорщина, наблизили інвестиційний клімат до потреб глобального інвестиційного процесу. Отож лібералізація законодавства у сфері іно­земних інвестицій не є достатньою умо­вою для отримання іноземних інве­стицій.

На цьому, перехідному для України етапі, предмет переговорів має стано­вити не скільки подальша повна лібе­ралізація національного законодавства щодо руху капіталів відповідно до міжнародних норм, як зближення національного законодавства у цій сфері на регіональному рівні. Зокрема, в рам­ках Економічного Союзу країн СНД у березні 1998 році підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації, роз­глядаються проекти Конвенції "Про координацію діяльності держав — учас­ниць СНД на ринках цінних паперів" та Конвенції "Про єдині принципи укла­дення міжнародних угод про заставу в державах — учасницях СНД".

Список використаних джерел:

1. "Україна на роздоріжжі", К-99.

2. "Трансформація моделі економіки України", за ред. Гейця, К-99.

3. "Економічна стратегія держави у нестабільних ринкових економічних системах", Жаліло, не видавалась.

4. Мережа Інтернет. (www.nfsa.kiev.ua , www.bank.gov.ua , www.xyz.com.ua , тощо)