Гігієнічні вимоги до лікарняної ділянки

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників. Перш за все, це оптимізація лікарняного середовища. Для успішного лікування та швидкого видужання хворих необхідні сприятливі умови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий відпочинок, раціональне і дієтичне харчу­вання, добре санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеле­нення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний сома­тичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопе­раційні гнійно-септичні та інші ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними зах­ворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження таких нових методів діагностики і лікування, як ра­діонукліди та інші джерела іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення сані­тарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих допомагають стати лікарні школою гігієнічних навичок для хворих.

На медичний персонал можуть впливати також професійні шкідливості. Хірурги, реаніматологи-анестезіологи, акушери-гінекологи, персонал психіатричних лікарень тощо й операційні медичні сестри зазнають нервово-психічного і фізичного напруження, анестезіологи та інші - дії хімічних факторів, персонал рентгенологіч­них, фізіотерапевтичних, бароопераційних та інших відділень - фізич­них факторів, внутрішньолікарняного інфікування тощо, черговий персонал працює вночі.

Головна мета діяльності медичних працівників - повне і швид­ке відновлення здоров'я пацієнтів. Проте не менш важливим є ство­рення сприятливих умов для перебування людей у лікувально-профі­лактичних закладах, а також ліквідація впливу на них шкідливих факторів лікарняного середовища, насамперед чинників фізичної, хімічної, біологічної і соціальної природи, що зумовлюють розвиток внутрішньолікарняних захворювань (госпіталізму), тобто захворю­вань, які викликані лікарняними факторами, появу нових страж­дань, збільшення тривалості перебування хворих у стаціонарі, погіршення перебігу хвороби, додаткові економічні й трудові витрати.

Серед несприятливих факторів лікарняного середовища перше місце займають внутрішньолікарняні (госпітальні, нозокоміальні) інфекції, які протягом останніх років набули винятково великого поширення у всіх без винятку країнах світу. Вони виникають не менш ніж у 5-7 % хворих і у 25 % випадків є основною причиною смерті. Від них повинні бути захищені не тільки хворі, але і самі співробітники медичних закладів. Відомо, що "хворобу легше попе­редити, аніж лікувати". Відповідно, заклади охорони здоров'я не повинні бути джерелом розповсюдження збудників хвороб серед населення. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій вимагає не лише великих матеріальних затрат, пов'язаних з будівництвом, придбанням обладнання та засобів дезінфекції, а також професій­ної підготовки медичного персоналу з питань профілактики інфекцій у ході лікування і догляду за хворими. Співробітники і пацієнти повинні знати і про взаємозв'язок способу поведінки, правильного харчування і стану здоров'я.

У процесі поширення внутрішньолікарняних інфекцій беруть участь бактеріоносії, переносники і реципієнти. Причому перенос­никами можуть бути люди (хворі, персонал, рідше відвідувачі), тва­рини (комахи, гризуни) або матеріали, предмети, пил, вода, про­дукти харчування тощо.

В умовах лікарні інфекція може розповсюджується шляхом інфікування шкіри, слизових оболонок і ран у результаті безпосе­реднього контакту; пероральне інфікування можливе через забруд­нені предмети, аліментарним шляхом або через лікарські засоби; інфікування шкіри - переважно під час уколів, порізів, рідше при укусах комах; аерогенне інфікування - з пилом або краплинне; є ще й трансплацентарне інфікування.

Слід пам'ятати, що незаперечне епідемічне значення також мають контактні інфекції, що передаються через брудні предмети, та ятрогенні інфекції. Основною ланкою епідемічного ланцюга в медичних закладах є руки хворих, персоналу і відвідувачів, а також волосся, взуття, робочий одяг та інші предмети.

Приблизно 10 % від усіх лікарняних інфекцій припадає на аерогенні інфекції, до яких особливо схильні хворі, в яких послаб­лені захисні функції верхніх дихальних шляхів, а також новонарод­жені й хворі з трахеостомою.

Особливими видами лікарняної інфекції є ендогенні та екзо­генні автоінфекції, що виникають внаслідок послаблення природно­го імунітету організму. Автоінфекції, у свою чергу, викликаються мікроорганізмами, які за відповідних умов місяцями або навіть ро­ками знаходяться на шкірі, слизових оболонках або входять до складу місцевої флори.

У лікарняній палаті мікроорганізми локалізуються передусім на водопровідних кранах, раковинах, ваннах, електричних вимика­чах, дверних ручках, підлозі, ліжках, тумбочках біля хворих, підкладних суднах, губках, шматках мила, приладах для гоління і продук­тах харчування. Найбільш забрудненими є шапочки, халати та взуття медичного персоналу. Розсадниками "вологих" штамів мікроор­ганізмів слід вважати водозмиви раковин, ванн і їх стоки, покриті плиткою підлоги, мундштуки апаратів штучного дихання та кон­диціонери.

До суттєвих факторів збільшення ризику розвитку госпіталь­ної інфекції відносять: тривалість операції, забрудненість рани, дов­жину розрізу, застосування дренажів, похилий вік хворих, тривалість госпіталізації до операції, використання антибіотиків, наявність у хворих цукрового діабету, злоякісних новоутворень тощо.

Для профілактики внутрішньолікарняних інфекцій велике зна­чення має дотримання медичним персоналом правил особистої гігієни. Працівники лікарні зобов'язані проходити медичний огляд. У подальшому працівники харчоблоку і молодший персонал, який безпосередньо обслуговує хворих, щомісячно проходять медогляд, а один раз на півроку — обстеження на бацилоносійство кишкових інфекцій і дифтерії, раз на рік - флюорографію.

Співробітники, які хворіють на небезпечні для стаціонарних пацієнтів хворобами, до роботи не допускаються. З цією метою весь медичний персонал проходить рентгенологічне обстеження на ту­беркульоз, венеричні й шкірні хвороби.

Щоденно, прийшовши на роботу, медичні працівники зобов'я­зані зняти в гардеробі верхній одяг, старанно вимити руки з милом, після чого надіти спецодяг (халат, косинку, респіратор або 3-4 ша­рову марлеву пов'язку на рот і ніс тощо). Спецодяг повинен бути бездоганно чистим, випрасуваним, необхідного розміру.