До несприятливих фізико-географічних процесів, що відбуваються на території України, належать зсуви, селі, карсти, заболочення.
Селі – короткочасні бурхливі паводки на гірських річках, що несуть грязьо-кам’яний матеріал. Вони виникають під час великих злив, інтенсивного сніготанення, рідко при вивержені вулканів. Особливо раптові і руйнівні селі у різко континентальних зонах і після довгого сухого періоду, коли в процесі вивітрювання накопичуються маси уламкового матеріалу на схилах долин. Сель переносить від 10 до 75% кам’яного матеріалу у об’ємі потоку. Відомі випадки переносу кам’яних глиб більш 200т. Селі завдають збитків лісовому, рибному, міському і санаторно-курортному господарствам, сільськогосподарському виробництву і транспорту окремих, особливо гірських, районів. Районами найбільшого поширення селевих потоків є високогірні та середньогірні райони Карпат і Південного берега Криму. Селі часто завдають великої шкоди – замулюють водосховища, руйнують будівлі і споруди, вкривають відкладами сільськогосподарські угіддя тощо.
Зсув – це маса землі і каміння, що раптово обвалюється вниз із крутого схилу гори. Особливо часто зсуви трапляються там, де дощова вода не всмоктується в шар глини чи алевроліту (шаруватої породи, утвореної зі спресованої глини) і ніби утворює шар змащення. Тоді породи, ґрунт і навіть дерева можуть зриватися вниз по схилу цілими шарами. Великі зсуви – явище нечасте, але наслідки їх бувають справді жахливі. Так, у 1962 році в перуанських Андах лавина кам’яних уламків за декілька хвилин промайнула вниз по схилу майже на 15 км, знищивши на своєму шляху вісім сіл. При цьому загинуло 3500 чоловік. Масштабні зсуви звичайно трапляються на дуже крутих схилах, де сили тертя між частками ґрунту або шарами гірських порід ледве вистачає, щоб протистояти направленій униз силі тяжіння. Проте, не всі зсуви мають такі драматичні наслідки. Іноді „язики” землі, які наповнені водою, просто з’їжджають вниз по схилу, як це можна спостерігати, скажемо, на схилах уздовж недавно прокладеної гірської дороги. Однак і такі відносно повільні зсуви можуть заподіювати дуже великий збиток у населених районах, захоплюючи за собою цілі житлові будівлі. На будь-якому гірському схилі відбувається деяка подібність повільного зсуву у вигляді практично непомітного, але постійного зісковзування вниз верхнього шару ґрунту і корінних порід. Цей процес зумовлений багатьма причинами. Так, в районах із холодним кліматом його може спровокувати сильний мороз. При промерзанні ґрунту, ґрунт і камені ніби підводяться під прямим кутом до схилу, а при таненні, навпаки, злегка опускаються вниз. Розбухання мокрої землі з подальшим стисненням при висиханні також приводить до деякого перегрупування часток ґрунту і каменів. Зсування ґрунту відбувається так повільно, що ми помічаємо його лише по непрямих ознаках – огорожі, що злегка покосилася, або телеграфному стовпу на схилі, що нахилився у бік долини. Зсуви приносять великих збитків всякому господарству і збереженню земель. Боротьба з зсувами ведеться по різному. Це – збереження рослинності упродовж бровки схилів, лісопосадки, укріплення берегів. На території України зсуви трапляються вздовж високих правих берегів Дніпра та його приток, вздовж Азово-Чорноморського узбережжя, в Українських Карпатах, на Південному березі Криму.
Усюди навколо нас кам’яниста поверхня землі поступово руйнується під дією води, вітру і сонця. Вода і вітер переносять малесенькі шматочки гірських порід, і вони осідають в інших містах, особливо в морі. Цей процес називають ерозією. Ерозія – це робота води, що рухається, льоду чи вітру. Звичайно, ерозія – процес повільний. Однак під час бурь вода і вітер діють набагато могутніше. Вони переміщають великі шматки порід і руйнують сушу швидше. Річки поглиблюють і розширюють свої русла постійно. Проте під час повені ручка здатна за лічені години зруйнувати більше суші, ніж у нормальних умовах за багато років. Ерозія може викликати миттєві зміни, як при величезних обвалах, коли ледве чи не пі вгори з гуркотом спрямовується вниз, або дуже повільні і майже непомітні, як, скажімо, у разі поступового зникнення написів на старовинних надгробках. Але, незалежно від темпів ерозії, результатом її завжди буває постійна зміна вигляду земної поверхні. На узбережжі морів і океанів хвилі і приливи також постійно змінюють форму берегової лінії. Під час штормів хвилі часом б’ються об берег з такою силою, що через декілька годин його контури можуть змінитися майже до невпізнання. Не менш руйнівну роботу виконують і льодовики. Повільно рухомі ріки льоду спроможні перетворити звичайні гірські вершини в порізані кам’яні шпилі. Скрізь, де земля не має захисного рослинного покриву, вітер з легкістю підіймає і відносить частки ґрунту, піску і пилу. У посушливих районах унаслідок вітрової ерозії втрачаються тонни родючого верхнього шару ґрунту. Підняті вітром піщинки самі по собі є відмінним „різьбярем”. Унаслідок вітрової ерозії виникають найфантастичніші природні скульптури, на зразок величезних кам’яних грибів з великими шапками на витончених, виточених вітром і піском ніжках. Ерозія в певних межах – явище природне, і повністю зупинити її ніколи не вдасться. Однак у деяких районах роблять спроби загальмувати цей процес. У горах, де розвинутий піший туризм, прокладають дерев’яні або кам’яні доріжки. Вони уберігають землю від ерозії, викликаної постійним ходінням сюди. Дерева на схилах гір утримують ґрунт на місці і тим самим запобігають ерозії, тому в гірських районах не рекомендується знищувати рослинність і вирубувати ліси.
Карстові процеси – процеси розчину гірських порід (карбонати, гіпси, солі) та виникнення своєрідних форм рельєфу та водного режиму. Розчин стає швидше, якщо порода має пори та тріщини, рівень підземних вод розташован глибоко, а вода не має домішок, але має вільну вуглекислоту, яку вона отримує з повітря або коли проходить через ґрунт. До карстових форм відносять печери, шахти, провальні колодязі, воронки, карри та інше. В районах з карстовими процесами ріки мають непостійний стік, багато з них повністю або частково поринають під землю або з’являються у вигляді великих джерел серед сухих просторів. Ґрунти з карстовими процесами ненадійні для всяких інженерних споруд, ускладнюють землеробство, тому що не тільки висушують ґрунт, але й спотворюють поля проваллями та воронками. На Україні карстові процеси поширені у Кримських горах, на Поділлі, Донбасі.
Заболочення – наростаюче зволоження ґрунту із зміною рослинного покриву. Причин заболочення декілька:
¨ підйом рівня ґрунтових вод біля споруджених водосховищ;
¨ порушення звичайного для даної місцевості режиму випаровування, наприклад, після лісової пожежі, коли різко падає кількість транспірації внаслідок знищення рослин;
¨ звичайне поширення (розростання) мохово-торфяних боліт на низовинах;
¨ заростання озер болотними рослинами;
¨ кліматичне зниження середньорічних температур повітря і випаровування.
При заболоченні розвивається малопродуктивна болотна рослинність – жорсткі трави та мохи. Щоб уберегти ґрунт від заболочення необхідно берегти ліса від пожеж; повинен бути старанний розрахунок підйому рівня ґрунтових вод при створенні водосховищ; правильне штучне зрошування. Процеси заболочування характерні для зони мішаних лісів, менше вони поширені в лісостеповій і степовій зонах.
Завантажити реферат