3) середньої тяжкості — буває у разі стиснення м'яких тканин протягом менше ніж 6 год. Перебігає без видимих розладів гемодинаміки, з помірним порушенням функції нирок;
4) легка — стискаються окремі сегменти м'яких тканин тривалістю менше ніж на 4 год. Розлади функцій серцево-судинної системи і нирок виражені незначно.
Лікування хворих із СТС повинно бути спрямоване на відновлення координації процесів збудження і гальмування, корекцію гемодинамічних розладів, відновлення загального гомеостазу шляхом проведення ранньої інтенсивної і адекватної інфузійної терапії, зменшення плазмовтрати і токсемії, нормалізацію функцій нирок.
Лікування повинно проводитися як надогоспітальному, так і госпітальному етапах. Перший період передбачає надання допомоги на місці і транспортування. У цей час застосовують засоби серцево-легеневої реанімації. Реальні умови для цього створюються у разі використання спеціалізованих реа-німобілів. Можна проводити заходи з легенево-серцевої реанімації і профілактики гострої ниркової недостатності під час транспортування постраждалих (пункційна катетеризація великих судин, інфузійна терапія, штучна вентиляція легень, дефібриляція). Після звільнення від стискання хворому треба ввести знеболювальні й серцеві препарати (промедол, камфора, кофеїн). На кінцівку треба накласти тугий еластичний бинт і іммобілізувати її транспортною шиною. Для запобігання гемоди-намічним розладам слід внутрішньовен-но ввести поліглюкін (250—500 мл).
Завданням другого, госпітального, періоду є подання потерпілим ефективної і безпечної допомоги. Їм проводять комплекс протишокових заходів: удосконалюють іммобілізацію, кінцівку періодично обкладають льодом, прокси-мальніше від місця пошкодження проводять футлярну новокаїнову блокаду.
Об'єм заходів з інтенсивної терапії залежить від тривалості захворювання і ступеня вираженості основних компонентів СТС. Комплекс консервативних лікувальних заходів включає: введення наркотичних та інших аналгетичних засобів з метою зняття нервово-рефлекторного компоненту шоку; введення 4 % розчину натрію гідрокарбонату під кон
тролем кислотно-основного стану;
відновлення ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення білкових препаратів, реополіглюкіну, 5 % розчину глюкози, 0,9 % розчину натрію хлориду; використання кортикостероїдів, до-паміну в комплексі протишокових засобів; застосування глюкозо-інсулінової суміші з метою боротьби з гіперкаліє-мією і як компоненту парентерального харчування; введення свіжозамороженої плазми, дезагрегантів, гепарину у разі появи ознак ДВЗ-синдрому; призначення за показаннями серцевих глюкозидів та інших серцевих засобів; стимуляція діурезу лазиксом; за потреби — застосування антибіотиків, які не мають нефро-токсичної дії. Кількість рідини, яку треба вводити хворому за добу, повинна становити не менше ніж 3—4 л.
У ранній період детоксикація забезпечується лімфогенними методами — ефективні лікувальна лімфорея з пізнішою лімфосорбцією і лімфодіалізом у поєднанні з гемосорбцією, ультрафіолетовим опроміненням, гіпербаричною оксигенацією. За наростання симптомів гострої ниркової недостатності показаний гемодіаліз за допомогою апарата "штучна нирка". Показання до початку лікування гемодіалізом: зростання рівня азотистих шлаків у крові і поглиблення клінічних проявів токсикозу; гіперкаліємія (понад 6 мекв/л), оліго-, анурія, відсутність ефекту від консервативної терапії.
Інтенсивну консервативну терапію проводять у комплексі з оперативним втручанням. Його об'єм залежить від місцевих змін.
При гангрені тканин кінцівки сумнівів щодо необхідності ампутації не виникає.
За набрякової форми хірургічне лікування доцільно починати з фасціотомії, виконуваної напівзакритим способом, що запобігає розвитку лімфореї, яка спостерігається у разі виконання лам-пасоподібних розрізів.
За змішаної форми доцільно застосовувати адекватну інфузійну терапію і дотримувати вичікувальної тактики — залежно від загального стану хворого і динаміки місцевих змін.
Завантажити реферат