Сторонні тіла в організмі та їх видалення

Особливо небезпечними є сторонні тіла в дихальних шляхах, оскільки вони часто призводять до асфіксії. Невеликі за розмірами тіла, які не можуть спричинити механічну обтура-цію гортані чи трахеї, зумовлюють різку первинну реакцію у вигляді при­ступу кашлю, задишки та часто — ла-рингоспазм і асфіксію. Якщо такі тіла просуваються у бронхи, розвивають­ся ателектази в легенях, абсцес та пневмонія. Такі самі ускладнення розвиваються у разі попадання в ди­хальні шляхи частинок їжі та шлун­кового соку (синдром Мендельсона). Великі сторонні тіла, наприклад, зуби та зубні протези, монети, ґудзики тощо, потрапляючи в гортань чи тра­хею, спричинюють раптову асфіксію, яка часто призводить до смерті потер­пілого уже через кілька хвилин. У цьому разі життя зберегти може лише трахеостомія. Виконати останню може лише лікар за певних умов. Через відсутність таких умов треба скорис­татись прийомами консервативного виштовхування стороннього тіла. Од­ним із них є запропонований амери­канським лікарем Н. Heinilich при­йом, відомий як маневр Хеймліча (мал. 107). Його виконують так: хво­рого, якщо він стоїть, обіймають ру­ками упоперек на рівні талії, стоячи за ним (мал. 108). Пальці правої руки складають у кулак так, аби великий палець ліг на поверхню зігнутих чоти­рьох і був спрямований уздовж осі передпліччя. Зігнутий кулак кладуть на живіт хворого посередині лінії вище від пупка і дещо нижче від реберної дуги мечовидного відростка, а зверху на кулак кладуть кисть лівої руки і обома руками швидко роблять поштовх у живіт у напрямку назад та вгору. Внаслідок різкого руху підіймається діафрагма і стискуються легені, по­штовхом повітря з них виштовхується стороннє тіло з дихальних шляхів. Якщо потрібно, цей прийом повто­рюють кілька разів. Якщо пацієнт ле­жить, то такий прийом можна зроби­ти, ставши над ним на коліна і про­пустивши його ноги між своїми. Дітям це роблять вказівними пальця­ми, стоячи спереду над ним. Хворий, що обізнаний з цим прийомом, може виконувати його сам.

Особливу групу складають сторонні тіла, що випадково потрапили в тка­нини чи порожнини тіла (забуті) під час хірургічних операцій, тобто сто­ронні тіла ятрогенного походження. Серед них — марлеві серветки та куль­ки, дренажі та інструменти — кро­воспинні затискачі, ножиці, навіть корнцанги та ін. Залишені в рані чи порожнині сторонні тіла спричиню­ють гостре чи хронічне інфекційне за­палення в них, зокрема абсцеси, флегмони, перитоніт чи плеврит або гостру чи хронічну кишкову непрохід­ність, перфорацію кишок, пролежні великих судин та масивну кровотечу тощо.

Складність своєчасної діагностики забутих сторонніх тіл полягає в тому, що клініка їх у перші дні маскується загальними післяопераційними зміна­ми в організмі. Це призводить до запізнілого оперативного втручання і тяжких наслідків. У разі появи уск­ладнень лапаротомії завжди треба па­м'ятати про можливість їх зв'язку із стороннім тілом. Для діагностики ос­танніх повинні бути використані рент­геноскопія та рентгенографія, ульт­развукове дослідження, а для лікуван­ня ускладнень — своєчасна релапаротомія. Кожен хірург повинен знати, як уникнути цих подеколи фатальних помилок. Серед профілактичних за­ходів доцільно виокремити найваж­ливіші з них, а саме:

1) максимальна уважність хірурга та асистентів під час операції, зокре­ма на органах черевної порожнини, особливо з приводу внутрішньочерев­ної кровотечі та перитоніту;

2) не користуватись у глибині рани маленькими марлевими кульками, навіть зафіксованими корнцагом;

3) усі великі серветки та рушни­ки, які вводяться в порожнину, фіксувати до шкіри;

4) операційна сестра повинна доб­ре знати, скільки використано вели­ких серветок, та вести підрахунки інструментів перед операцією і на­прикінці її;

5) перед зашиванням рани обов'яз­ково робити остаточну ревізію рани і порожнини;

6) надійно фіксувати всі введені в рану та черевну порожнину дренажі і виводити довгі кінці їх назовні.

Профілактика потрапляння в орга­нізм сторонніх тіл розроблена ще не­достатньо через її складність, безліч різноманітних причин цього явища. Проте деякі напрямки профілактики можна назвати. Ми вже говорили про профілактику ятрогенних сторонніх тіл. Для запобігання травмам вироб­ничого походження треба суворо до­тримувати техніки безпеки на вироб­ництві. Зниження частоти сторонніх тіл у дихальних шляхах та в стравоході у дітей можна досягти шляхом належ­ного догляду за дітьми. Суворий на­гляд за психічно хворими також може запобігти ковтанню ними різних сто­ронніх тіл. Різноспрямована боротьба з травматизмом різних видів, у тому числі з побутовим, профілактика ос­таннього є одночасно й профілакти­кою проникнення в тканини сторонніх тіл. Боротьба з алкоголізмом, хуліган­ством, правильне статеве виховання — усе це заходи, що потенційно спря­мовані на запобігання потраплянню сторонніх тіл у організм.