Нориці

Характер нориці, зокрема зовніш­ньої, у більшості випадків може бути визначений за виділеннями з неї (гній, кишковий вміст, жовч, слиз, слина, сеча, газ тощо), а також за її локалізацією. Проте навіть за явно специфічного характеру виділень з нориці інколи нелегко буває встано­вити як походження нориці, так і її локалізацію чи рівень у травному ка­налі, бронхіальному дереві, в інших органах чи шляхах (стравоході, шлун­ку, кишках, легенях, жовчних про­токах тощо). Легшою є діагностика гнійних післяопераційних (лігатурних) нориць, параректальних та нориць остеомієлітичного походження, а та­кож деяких інших зовнішніх нориць, зокрема, природжених слизових бічних нориць шиї, слизово-гнійних серединних нориць шиї та природже­них нориць недорозвинутої прямої кишки в навколишні органи й ткани­ни таза.

Для клініки нориць порожнистих органів живота, крім специфічних виділень з них, характерними є на­явність гострого дерматиту, мацерації шкіри навколо нориці, які особливо різко виражені у разі виділення з них шлункового чи тонкокишкового та панкреатичного соку і жовчі.

Значна глибина зовнішньої гнійної нориці та її локалізація у разі спон­танного утворення (після проривання гнояка) зі схильністю до хронічного перебігу можуть свідчити про зв'язок нориці з запальним чи пухлинним процесом у сусідніх органах — товстій кишці, нирці, скелеті (кістки нижніх кінцівок, ребра тощо).

Як діагностика, так і лікування но­риці можуть бути як простими, так і складними. Самостійне, або ж спон­танне, закриття нориць чи консерва­тивне гоєння їх можливі (частіше через тривалий час) лише в деяких випадках (за умови видалення сторонніх тіл; якщо кишкова нориця має трубчастий харак­тер, тобто слизова оболонка її не вивертається назовні стінки кишки чи на шкіру тощо). Переважно ж лікують нориці хірургічним шляхом.

Гнійні виділення з одного чи кіль­кох отворів на поверхні свіжого чи уже зміцнілого рубця, нерідко з гіпергрануляціями навколо отворів нориць, свідчать про лігатурний характер її. Виділення гною, іноді маленьких шматочків кістки через невелику рану на тлі старих рубців у ділянці нижніх кінцівок (гомілка, ступня, рідше інші сегменти) свідчать про остеомієлітичний характер нориці.

Багато гнійних післяопераційних ранових нориць, спричинених імплан-таційною інфекцією (лігатурні но­риці), можуть бути ліквідовані про­стими прийомами — видаленням ліга­тур кровоспинним затискачем, вве­деним через отвір нориці або (рідше) шляхом розтину нориці і видалення сторонніх тіл (ниток, грануляцій то­що). Більшість же зовнішніх нориць, як набутих, так і особливо природ­жених, та всі внутрішні нориці, не­залежно від їх походження, лікують хірургічними методами різної склад­ності — від простого поздовжнього розтину їх (сиринготомії) чи видален­ня до складних відновних та реконст­руктивних втручань з метою ліквідації нориці (видалення частини кишки, частки легені, торакопластика, роз'єд­нання органів у зоні нориці та заши­вання їх отворів, перев'язування но­риці з перетином її та ін.).

Строк оперативного втручання ви­значається характером та впливом но­риці на загальний стан і життєді­яльність організму. Природжені но­риці з слизовим вмістом (наприклад, шийні бічні) можна оперувати у до­шкільному віці, якщо вони не уск­ладнюються інфекцією. Нориці ж тонкокишкові, особливо високі, панкреатичні чи жовчні треба оперу­вати у міру можливості рано, після ліквідації внутрішньочеревної та тка­нинної інфекції навколо нориці, ос­кільки такі нориці призводять до тяж­ких порушень обміну речовин, які не можуть бути повністю компенсовані за рахунок парентерального або навіть через зондового кишкового годуван­ня. Лише деякі післяопераційні трав­матично-інфекційного походження нориці кишок, зокрема сліпокишкові після апендектомії, дуоденальні після резекції шлунка, що часто бувають трубчастими за типом, нерідко схильні до самостійного закриття протягом 2— 4 тиж, і тому їх спочат­ку можна спробувати інтенсивно ліку­вати консервативно (аспірацією виді­лень, призначенням сандостатину тощо). Самостійне ж закриття губо­подібних кишкових нориць (коли сли­зова оболонка кишки загортається на зовнішню поверхність її чи шкіри) неможливе.

Природжені стравохідно-трахеальні та стравохідно-бронхіальні нориці ліку­ють хірургічним шляхом зразу після народження, оскільки без такого втру­чання дитина гине вже в перші дні внас­лідок пневмонії та розладів дихання.

Природжені нориці та отвори в серці й між головними судинними стовбурами лікують переважно хірур­гічним шляхом у різні вікові періоди, залежно від ступеня порушення гемодинаміки та дихання, але головним чином у ранньому дитячому та дош­кільному віці.

Профілактика нориць (звичайно набутих) полягає в запобіганні інфек­ційним захворюванням, суворому дотриманні правил асептики під час хірургічних втручань, в атравматичному та технічно і біологічно правиль­ному виконанні операцій тощо.

Що стосується природжених но­риць, то заходи з профілактики їх поки що практично не здійснюють­ся, оскільки вони формуються пере­важно в першому триместрі вагітності.