Харчова промисловість

За останні роки в харчовій промисловості склало­ся вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Ос­новна причина — недостатнє виділення лімітів цент­ралізованих капіталовкладень та коштів для їх фінан­сування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Так. протягом минулого року з державного бюд­жету було виділено лише 1740 тис. грн., або 18,9 відсотка до ліміту. Це призвело до значного знижен­ня темпів будівництва й невиконання завдань по вве­денню в дію виробничих потужностей.

Динаміку введення основних виробничих потуж­ностей подано в таблиці

Незважаючи на спад виробництва, торік під­приємства виділили 228,4 млн. гривень для фінансування будівництва. За рахунок цих коштів було введено потужності по розливу оцту, випуску кондитерських та лікеро-горілчаних виробів, майо­незу, соусів типу "Кетчуп" на підприємствах Чер­каської області; лінію по розливу безалкогольних напоїв у ПЕТ-пляшки в Запорізькій області; збудовані 12 тис.метрів житла, школу на 442 прокладено 58,5 кілометра газопроводних мереж тощо.

Враховуючи умови, що сталися в країні з фінансування капітального будівництва та з метою забезпечення розвитку вітчизняної економіки Президент та Уряд України заохочуюють іноземних інвесторів. За даними Державного комітету по статистиці України загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на початок квітня цього року становив 217,8 млн доларів.Найбільші обсяги іноземних інвестицій надійшли з Нідерландів, Німеччини, США, Росії. Значний інтерес інвестори проявляють до підприє мств харчової промисловості, тогрівлі, хімічної промисловості, машинобудування тощо. Ноземні кошти вкладено в 6,4 тисячі українських підприємств. У І кварталі нинішнього року прямі іноземні інвестиції в українську економіку становили 181,1 млн. доларів, що на 15,5 відсотка більше, ніж за відповідний період минулого року. В основному це грошові внески (114,8 млн. доларів), а також рухоме й нерухоме майно.

Визначаючи шляхи підвищення ефективності інве­стиційної політики в харчовій промисловості, слід ма­ти на увазі таке: одна з основних особливостей капітального будівництва полягає в тому, що вироб­ничий цикл має відносно тривалий період. Залежно від характеру й призначення об'єктів строки будівництва можуть бути від кількох місяців до кількох років, внаслідок цього на незавершене будівництво відволікаються значні кошти.

Чим коротші строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієїж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть ви­пуск продукції й скоротиться термін окупності капіта­ловкладень.

розподіл капітальних вкладень між об'єктами будівництва (з урахуванням нормативних строків спорудження) та концентрація їх на пускових будовах - важливі умови підвищення їхньої ефективності. Тим часом подовження строку будівництва нарївнї з уповільненням обороту капіталовкладень призводить до подорожчання будівництва.

Важливий фактор ефективності капіталовкладень — удосконалення відтворювальної структури основ­них фондів завдяки підвищенню частки реконструкції та технічному переоснащенню діючих основних фондів.

Ефективність капіталовкладень значною мірою визначають розвиток матеріально-технічної бази будівництва, рівень заводської' готовності будівель­них конструкцій і деталей, темпи переоснащеннябудівельних організацій на основі нової техніки і підвищення рівня механізації осоновних і допоміжних робіт.Зростання частки типових проектів у бу­дівництві знижує кошторисну вартість об'єктів, скорочує строки спорудження їх, підвищує продуктивність праці.

Важливий напрямок підвищеіййя ефективності інвестицій є удосконалення органйіацйних форм будівництва, збільшення рівня концентрації виробництво у будіндустрії. Удосканалення структури будівництва передбачає поєднання проетування і будівельні роботи в один технологічний ланцюжок який дасть змогу в коротші строки вводити в дію виробничі потужності й об'єкти.

При визначенні напрямків йвестйційної політики слід враховувати такий фактор підвищення ефективності капіталовкладень, як збійьшемня частки витрат на устаткування, тобто на активну частину основних фондів. Тож в інвестиційній політиці харчової про­мисловості пріоритетом має бути технічне оснащення діючих підприємств.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта­лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен­ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу­вати діючі підприємства потріб­но. Але робити це широкомас­штабне доцільно лише тоді, ко­ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон­дів нагромадження і споживан­ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про­екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно­го переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що за­лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк­цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти­заційні відрахування. Адже під­вищення інвестиційної актив­ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово­го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис­кореній амортизації — головно­му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під­приємств галузі хлібопродук­тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов­лення виробництва. І, нареш­ті, доцільно залучити гроші ко­мерційних банків, а також на­селення та приватизаційні сер­тифікати. Це підвищить приваб­ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів спо­живачі розширюватимуть купівлю про­дуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, ка­пусту, столові буряки тощо становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих про­дуктів має більші шанси на розширен­ня. А тваринництво, садівництво, ви­ноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.

Щоб подолати негативні тенденції у розвитку ринку продовольства, необ­хідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підви­щити ефективність використання ре­сурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійс­нювати регулювання ринку через ціно­ву і кредитно-податкову політику, а та­кож через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи по­даткову систему і систему інших ас­пектів регулювання ринку, з тим щоб посилити стимули до інвестицій і роз­витку НТП.

Цінова політика держави тільки тоді зуде ефективною, коли ціни на сільсь­когосподарську продукцію забезпе­чать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж за інших можливих напрямків його використання.

Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої поста­чальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.