Пристосування організму до безперервних змін навколишнього та внутрішнього середовища відбувається завдяки двом типам рефлекторних реакцій: природженим і набутим протягом індивідуального розвитку людини чи тварини.
Вища нервова діяльність є функцією кори великого мозку та підкоркових ядер. Під нижчою нервовою діяльністю І.П.Павлов розумів рефлекторну регуляцію фізіологічних функцій організму, а вищу нервову діяльність він визначив як психічну діяльність, що зумовлює рефлекторну регуляцію взаємовідношень організму з навколишнім середовищем, тобто поведінки людини і тварин. Саме завдяки вищій нервовій діяльності при зміні факторів навколишнього середовища людина поводить себе так, що наслідок усіх рефлекторних реакцій стає корисним для організму. Вища нервова діяльність людини є фізіологічною основою психічних процесів. Поділ на вищу і нижчу нервову діяльність є дещо умовним, оскільки ці процеси у організмі взаємопов’язані. Зміна психічного стану людини позначається на діяльність фізіологічних систем і навпаки, функціональний стан організму зумовлює психіку людини.
Фізіологія вищої нервової діяльність й психологія тісно пов'язані, оскільки мають один об’єкт дослідження – головний мозок. Але між ними є суттєві відмінності.
Завданням вищої нервової діяльності є пізнання фізіологічних процесів, що відбуваються у головному мозку під час сприйняття переробки і відтворення інформації, навчання, емоційних і різноманітних поведінкових реакцій.
Психологія вивчає роботу мозку, яка проявляється у вигляді уявлень, образів, емоцій, мотивів. Вона також вивчає, яким чином під впливом умов життя, навчання і виховання формується особистість людини.
Знання закономірностей вищої нервової діяльності має велике значення для навчання, виховання, трудової діяльності, збереження, здоров'я. Так, вироблення рухових навичок при фізичних вправах і різних видах роботи відбувається згідно із закономірностями вищої нервової діяльності. Розробка режимів навчання, праці і відпочинку для людей різного віку також базується на знанні роботи мозку.
Процеси нервової діяльності.
Збудження. Гальмування.
В основі діяльності нервової системи лежать процеси збудження і гальмування. При збудженні здійснюються рефлекторні реакції, а при гальмуванні – вони припиняються. За допомогою гальмування людина позбувається рефлексів, що втратили пристосувальне значення, навчається розрізняти подібні подразники, серце пристосовується до змін умов навколишнього середовища.
Збудження і гальмування можуть розширюватися або концентруватися у певних нервових центрах. Ці процеси забезпечують координацію роботи нервових центрів, є основою таких психічних якостей, як увага та риси характеру – воля, витримка.
Рефлекс – це причинно обумовлена реакція організму на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, здійснюється за допомогою ц.н.с. у відповідь на подразнення рецепторів.
За характером поділяються: рухові, секреторні, серцево-судинні, дихальні, обмінні .
За біологічним значенням: орієнтувальні, захисні, травні, статеві, локомоторні . У основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга.
Елементарна (двонейронна) рефлекторна дуга складається з 2 нейронів – доцентрового (чутливого) і відцентрового (рухового).
Рефлекси поділяються:
1) безумовні (природжені);
2) умовні (набуті)
3) розумова діяльність.
Умовні рефлекси дають змогу людині пристосувати свою поведінку відповідно до змін зовнішнього середовища. Утворюються умовні рефлекси на базі безумовних. Основою механізму утворення умовних рефлексів є становлення тимчасових нервових зв'язків у корі великого мозку між нервовими центрами безумовного рефлексу й умовного подразника.
Завантажити реферат