Стосунки медичних працівників між собою

Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив.

ПЛАН

1. Поняття медичного колективу, його значення для медичного працівника і для лікування. Одужання хворих. Поняття соціально-психічного клімату в колективі.

2. Принципи дружніх відносин в медичному колективі.

3. Причини сварок і пліток у медичному колективі і їх профілактика.

4. Такт і безтактність у стосунках медичних працівників.

1. Колектив (від латинської “колектівус” – збірний) – вищий рівень розвитку і фукціонування групи людей, які характеризуються спільними цілями.

В медичному колективі такими спільними цілями є діагностика і лікування хворих.

Успіх в лікуванні хворих багато в чому визначається взаємовідносинами медичних працівників між собою, тобто соціально-психологічним кліматом в медичному колективі.

Позитивний соціально-психологічний клімат в медичному колективі сприяє формуванню в кожного медичного працівника почуття задоволеності від участі у спільній діяльності, а звідси – бажання працювати, а, отже, підвищується ефективність праці і відповідно здійснюється благо приємний вплив на хворих.

І, навпаки, негативний соціально-психологічний клімат сприяє почуттю незадоволеності, понижується ефективність праці, і це негативно впливає на хворих.

Професійний склад медичного колективу:

1 – лікаря;

2 - середній медичний персонал;

3 – молодший медичний персонал;

4 – адміністративно-господарський персонал.

Головні гумові формування потрібних взаємовідносин в колективі:

1) творча діловитість і цілеспрямованість;

2) взаємна повага, чесність;

3) довіра і принципова критика.

Медичний колектив на вищому рівні свого розвитку стає колективом лікувальним, який безпосередньо здійснює терапевтичний вплив на хворих (якщо в медичному колективі позитивний соціально-психологічний клімат).

2. Колегами називають людей, об’єднаних спільністю ділових (професійних) інтересів.

Бути колегами – значить притримуватись принципів взаємоповаги і взаємодопомоги, взаємно збагачувати один одного щирістю і красою тощо.

Якщо у медичного працівника виникають сумніви, невпевненість в правильності міроприємств по здійсненню хворому допомоги, він звернеться за порадою до своїх колег, в першу чергу до більш досвідчених і знаючих, і з їх допомогою виділить труднощі, які виникли.

В боротьбі з недоліками в роботі важливе місце займає дружня, здорова критика (але тільки тут умові відсутності хворих). Якщо медичний працівник вміє переборювати свої слабкості, самокритичний, то і справедлива критика в його адрес зі зовсім не як особиста образа, а як необхідна допомога. Дружня критика примушує ретельно проаналізувати причини дефектів в своїй роботі, намітити шляхи їх усунення, зробити певні висновки, підсилити самоконтроль.

Починаючий медичний працівник потребує допомоги старших і більше досвідчених колег по роботі.

Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника має бути постійною турботою лікаря (наприклад після обходу лікар має розказати медичній сестрі про зміни в станах хворих, дати їй пояснення до призначень і т.п.).

Обов’язки кожного лікаря і медичної сестри ж взаємне збагачення накопиченим досвідом, висновками своїх спостережень і роздумів тощо.

3. Основні причини сварок у медичному колективі:

· Строго не встановлені точні межі професійної діяльності і обов’язки тоді виникають труднощі і напруженість у відносинах медичних працівників (такі сварки здійснюються в основному між медичними сестрами, які замінюють одна одну).

Профілактика: встановлювати точні обов’язки кожного і точні межі професійної діяльності.

· Протиріччя в стилях роботи медичних працівників (наприклад зіткнення акуратності і неохайності і т.п.).

Профілактика: стиль роботи медичних сестер має бути по можливості однаковим, оскільки в ідеалі колектив характеризується єдиним стилем роботи.

· Невиконання службових обов’язків (наприклад, відлучення в робочий час і т.п.).

Профілактика: бесіда з колективом старшої медичної сестри, завідуючою відділом, головного лікаря.

· Неввічливість медичних працівників (високомірність, невихованість і т.п.)

Профілактика: підбір належного персоналу.

4. Так і безтактність в стосунках медичних працівників (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

4. Поняття уваги, її фізіологічна основа, види. Розлади уваги, поведінка медичного працівника з такими хворими (відведено на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

5. Мислення – це процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.

Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти й явити, доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Отже, мислення – це вищий пізнавальний процес.

Фізіологічна основа мислення – діяльність кори півкуль великого мозку, яка здійснюється у взаємодії сигнальних систем.

Мислитель на діяльність людини складається з таких операцій (функцій):

1) аналіз – процес поділу на складові частини того, що сприймається;

2) синтез – процес мисленнєвого з’єднання в одне ціле окремих частин;

3) порівняння – встановлення схожості і відмінності ознак та властивостей об’єктів;

4) узагальнення –виділення головного, загального з розрізнених частин;

5) абстракція – перехід від одиничного до загального;

6) конкретизація – перехід від загального до одиничного.

Форми мислення:

· поняття - вищий рівень узагальнення;

· судження – відображає логічні зв’язки між предметами і явищами;

· умовивід – висновок, зроблений з кількох суджень.

Види мислення (за змістом розв’язуваних проблем):

1) наочно-дійове – розв’язування задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, випробування властивостей об’єктивів (властиво і вищим тваринам);

2) наочно-образне – пов’язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них (характерне для дітей молодшого віку – 5-6 років);

3) словесно-логічне (абстрактне) – узагальнення мислення у формі понять і міркувань (формується на основі наочно-дійового наочно-образного мислення в процесі ігрової, навчальної. Трудової і громадської діяльності людини.

Розлади мислення:

1) маячення – уявлення і умовиводи, що не відповідають реальності і в помилковості яких патологічно впевненого в їх правильності суб’єкта неможливо переконати:

· манія впливу – хворі думають, що їх гіпнотизують і т.п.;

· манія величності – хворі вважають себе видатним громадським діячем, вченим, артистом і т.п.;

· нав’язливі ідеї гріховності, самозвинувачення - хворі вважають себе злочинцями і т.п.;

· нав’язливі ідеї самоприниження – хворі вважають, що вони не варті того, щоб до них ставились по-людськи і т.п.;