У сучасній медицині область етичних питань позначається різноманітними термінами: "лікарська етика", "медична етика", "медична деонтологія", "біоетика", "біомедична етика", "сестринська етика". Пояснення значення цих термінів можна дати, лише хоча б коротко виклавши історію їхнього виникнення.
Ще за 1500 років до н.е. лікарі Древньої Індії давали фахову клятву. Для європейської медицини велике значення має етика старогрецького лікаря Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), особливо його знаменита "Клятва". Основні положення фахової медичної етики Гіппократа такі:
1) повага до життя ("Я не дам нікому, хто просить в мене, смертельного засобу і не покажу шляху для здійснення подібного задуму, точно так само я не вручу ніякій жінці абортивного пессарія");
2) заборона на заподіяння шкоди хворому ("Я направлю режим хворих до їхньої вигоди, утримуючись від заподіяння всякої шкоди і кривди");
3) повага до особистості хворого ("У який би будинок я не ввійшов, я ввійду туди тільки для користі хворого, я буду далекий від усього навмисного, несправедливого і згубного, особливо від любовних справ із жінками і чоловіками, вільними і рабами");
4) лікарська таємниця ("Що б при лікуванні, а також і без лікування я не побачив або не почув стосовно життя людського із того, чого не варто розголошувати, я замовкну про це, вважаючи подібні речі таємницею");
5) повага до професії ("Клянуся поважати того, хто навчив мене лікарському мистецтву, нарівні з батьками . Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво").
Етичним питанням медицини приділяли пильну увагу багато корифеїв медицини.
Все майже 50-літнє життя в Росії німецького лікаря (ревного католика) Ф. І. Гааза (1780-1853), відомого своїм девізом "Поспішайте робити добро", - це справжній приклад моральної геніальності в людській історії. Не випадково в 1994 р. було підняте питання про офіційну канонізацію римсько-католицькою церквою "святого доктора". Головний урок медичної етики, залишений нам доктором Гаазом, який протягом чверті сторіччя був головним лікарем московських тюрем, полягає в тому, що і ув'язнені мають право на гуманне ставлення і якісне медичне обслуговування. У грудні 1982 р. Генеральна Асамблея ООН офіційно схвалила "Принципи медичної етики", що зробили такий підхід до ув'язнених нормою міжнародного права. Особлива роль М. І. Пирогова (1810-1881) у формуванні самостійної сестринської професії нам відома. В роки Кримської війни, коли М. І. Пирогов керував діяльністю прибулих у розташування російської армії сестер милосердя, він вважав, що важливою функцією останніх є, зокрема, здійснення догляду за пацієнтами і передсмертна розрада поранених і хворих.
Частиною сестринської етики є деонтологія. Цей термін вперше вжитий Кантом, походить від грецького слова "deontos" - борг, належне - та "logos” - навчання і визначає принципи поводження медичного персоналу, спрямовані винятково на максимальне підвищення ефективності лікування і усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.
У наші дні вживаються обидва терміни - і "медична етика", і "медична деонтологія". Етика була частиною філософії, мислення поетів, коли, наприклад, говориться "католицька" або "протестантська медична етика", це підкреслює вихідний світоглядний (у даному випадку - релігійний) аспект, обов'язковий для лікарів і медичних сестер етичний принцип, норму і стандарт. Поняття медичної деонтології відбивають саме ці конкретні норми і стандарти.
Початок сучасного етапу медичної етики пов'язаний з Другою світовою війною. Після війни світ дізнався про злочини фашистської антимедицини - "акціях евтаназії", недобровільних медичних експериментах на військовополонених і т.д. У 1947 р. у вироку американського трибуналу нацистським лікарям був сформульований "Нюрнберзький кодекс" - свого роду етична абетка проведення медичних експериментів на людях. У цьому ж 1947 р. виникла Всесвітня медична асоціація (ВМА) - міжнародна урядова організація лікарів, яка прийняла в 1948 р. "Женевську декларацію", що є сучасним аналогом "Клятви Гіппократа", а в 1949 р. - "Міжнародний кодекс медичної етики". Протягом півстоліття ВМА прийняла десятки етичних нормативних документів, які, по суті справи, і становлять сучасний зміст медичної етики, відображеної у вигляді строго сформульованих норм (Декларацій, Заяв і т.д.).
Велика кількість нормативних документів з питань медичної етики зумовлена тим, що, по-перше, сучасний науково-технічний прогрес супроводжується в медицині появою цілком нових етичних проблем (наприклад, у трансплантології), по-друге, надання медичної допомоги в останні 20-30 років усе частіше розглядається під кутом зору гарантій, захисту прав людини. Протягом останньої чверті ХХ ст. у медицині сформувалася Нова етика, в основу якої покладено "права пацієнта". Спочатку в США, а потім і в інших країнах для її визначення навіть стали вживати новий термін "біоетика".
Біоетику іноді визначають як вивчення етичних аспектів проблемних ситуацій у сучасній медицині - штучного запліднення, аборту, стерилізації, нового визначення смерті людини (смерть мозку), евтаназії, трансплантації органів, медико-генетичного консультування, надання психіатричної допомоги і т.д. Важливо підкреслити, що в біоетичних дослідженнях беруть участь, крім спеціалістів-медиків, також філософи, богослови, юристи, соціологи і т.д. Тобто біоетика - це міждисциплінарна область сучасних наукових досліджень. Особливу гостроту багатьом біоетичним публікаціям надає, ніби постійно присутня у них суперечка із самим Гіппократом (наприклад, із проблем евтаназії або штучного аборту).
Ще одне стисле визначення біоетики може бути таким - це дослідження проблеми прав людини в сучасній медицині. Оскільки захист, гарантії прав людини - це не тільки теоретичне питання, але і практичне, в міру розвитку біоетики йде процес її інституціоналізації, тобто формування особливих суспільних установ, покликаних забезпечити захист прав людини в умовах сучасної медицини. Мова йде насамперед про етичні комітети, які здійснюють контрольні, консультативні функції при проведенні сучасних медико-біологічних досліджень, аналіз конкретних морально-етичних колізій, що виникають у сучасній клінічній практиці і т.д.
Основними принципами біомедичної етики є:
- принцип гуманності, поваги людської гідності особистості;
- принцип поваги моральної автономії особистості;
- принцип благодійності;
- принцип справедливості.
Моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів
У літературі з біомедичної етики широку популярність здобула робота американського лікаря і біоетика Роберта Віча (1992), що описав чотири моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів.