З проміжної мезодерми (нефрогенного тяжа) розвиваються головні компоненти сечової і статевої систем, які протягом еволюції хребетних зазнали складних перетворень.
У преембріональному періоді з глибоких шарів мезодерми відділяються характерні відростчасті клітини, які поширюються по всьому організму. Ця клітинна маса, що дістала назву мезенхіми, започатковує гладку м'язову тканину, кров, лімфу, кровотворні органи, кровоносні і лімфатичні судини, лімфатичні вузли, селезінку тощо.
Починає регулярно скорочуватися серце, виникає кровообіг, закладаються кінцівки, посмугована (скелетна) м'язова тканина (похідна міотомів), з'являються перші ознаки (на 6-му тижні) скостеніння скелета, замикається нервова трубка, утворюються первинні мозкові виступи (міхури), спинний мозок складається вже з сірої і білої речовини, інтенсивно виникають зачатки органів, формується шкіра із зачатками її придатків. Із ендодерми, що складається з прехордальної пластинки та кишкової ендодерми, закладається епітелій слизових залоз заднього відділу порожнини рота, глотки, залозиста тканина щитоподібної та прищитоподібної залоз, епітеліальна основа тимуса (загруднинної залози) та епітелій стравоходу. Кишкова ендодерма є джерелом розвитку епітелію слизової оболонки шлунка, кишок, її дрібних залоз і залозистих елементів підшлункової залози, печінки та слизової оболонки жовчних шляхів. Формується плацента, хоч зародок ще продовжує живитись за рахунок жовткового кровообігу.
У кінці ембріонального і на початку плодового періоду за допомогою нервових волокон установлюється зв'язок між органами, що розвиваються, і їхніми частинами та відповідними невротомами. Цей зв'язок залишається сталим протягом усього життя.
Плодовий період у людини триває від дев'ятого тижня після запліднення (зародок, або ембріон, починає називатись плодом) до народження дитини. Протягом цього часу відбувається бурхливий ріст та диференціація органів. Високого розвитку досягає центральна нервова система. У зв'язку з тим, що утворення плаценти цілком завершується до початку плодового періоду, плід повністю переходить на плацентарний кровообіг.
Кожен наступний етап причинно випливає з попереднього. Через це ушкодження на будь-якому етапі, як правило, призводить до різких порушень розвитку зародка, іноді його загибелі або розвитку виродливостей (О.Г.Кнорре).
Протягом вагітності за нормальних умов розрізняють такі критичні періоди. Перший період — це запліднення й етап імплантації (перший тиждень після запліднення), другий — ембріональний період, тобто збігається з часом, який передує утворенню плаценти. У цей час зародок продовжує живитись речовинами, що надходять із стінки матки, причому часто між ембріоном і матір'ю відбувається обмін несумісними білковими фракціями. Третій період збігається з бурхливим розвитком органів у першій половині плодового періоду. З'являється велика потреба плода в поживних речовинах і особливо в кисні. Кров матері насичується надмірною кількістю продуктів обміну, внаслідок чого можлива гіпоксія і токсинемія вагітної.
Плацента (placenta) є частиною плодових оболонок. Розвивається в ділянці трофобласта, який безпосередньо прилягає до стінки матки, протягом двох — п'яти місяців вагітності. Це орган, який здійснює процеси обміну між кров'ю матері й плода. У розвитку і формуванні плаценти бере участь трофобласт бластоцисти, який є основою утворення ворсинчастого хоріона, і слизова оболонка матки у вигляді основної відпадної (децидуальної) оболонки. При цьому замкнута капілярна мережа ворсин хоріона ніби плаває в крові лакунарних розширень цієї оболонки матки.
Плацента гальмує перехід деяких токсичних речовин із крові матері в кров плода. Разом з тим через плаценту в кров плода проникають алкоголь, наркотичні речовини, нікотин, гемолітичні отрути, ртуть, миш'як тощо. Бар'єрну функцію плацента має лише у фізіологічних умовах. Отруєння алкоголем, нікотином та іншими речовинами різко зменшує цю функцію, що призводить до захворювань, формування вад плода і навіть до його загибелі.
Завантажити реферат