Дифтерія

Дифтерія – це гостра інфекційна хвроба,що викликається токсичними корінебактеріями,з повітрянокраплинним механізмом передачі характерзується дифтеретичним або крупозним запаленням з утворенням на місці проникнення збудника фібринозних плівок,а при деяких формах – і токсичним ураженням органів кровообігу,нервової системи, надниркових залоз и нирок.

Дифтерія була відома ще в античний період. Сучасний період вивчення цієї хвороби почався ХІХ столітті,коли французькі лікарі Бретонно і Труссо описали цю хворобу і запропонували сучасну назву. Наприкінці ХХ століття у Східній Європі виникла епідемія дифтерії. Її епіцентромумовно вважалася Росія і Україна. Виникає питання як могла розвинутись епідемія інфекції,вакцина проти якої винайдена у 70 роках тому і щеплення вважається обов’язковим?

До ведення масової вакцинації дифтерія була епідемічною інфекцією. Епідемія мала хронічний і хвилеподібний характер. На фоні постійної, звичайної захворюванності кожні 10 років спостерігались підйоми, коли вона подвоювалась і повторювалась. Десятелітні регулярні підйоми захворюваності були пов’язані з тим, що впродовж 10 років народжувалось і підростало покоління дітей, які не хворіли на дифтерію. Коли їх кількість досягала критичного рівня, спалахувала епідемія. Вона припинялась, тільки-но перехворіла основна маса дітей, і захворюваність поверталась до початкового звичайного для певної місцевості рівня. Через 10 років ситуація повторюється. Так було завжди і продовжувалось безперервно. Число хворих виражалося сотнями тисяч. Збудник постійно циркулював серед людей, і рівень захворювання реголювався станом колективного імунітету. В ті часи діфтерівя була дитячою хворобою. До десятилітнього віку основна маса дітей вже набула імунітету. Для цього необов’язково перености тяжку форму дифте6рії, достатньо було перехворіти легко, дуже легко або зовсім не помітно. Дорослі мали імунітет, несприйнятливі до дифтерії і не хворіли.

Сьогодні відомо, що тривалість протидифтеріного імунітету не перевищує 10 років. Чомуж дорослі не хворіли зовсім? Тому, що в умовах, коли захворюваність на дифтерію зберігалась постійно, дорслі дуже часто повторно заражалися, що примушувало організм постійно підвищувати імунітет. Доросла людина хворіла на дифтерію як вийняток, наприклад, коли заражалась масивною дозою збудника.

Збудник дифтерії – відкритий Клебсом Леффлером у 1884 р. На основі цього відкриття в кінці ХІХ століття вдалось отримати для лікування дифтерії протидифтерійну сироватку, яка значно знизила летамність. У 20-их роках ХХ століття Рамон запропонував щеплення анатоксином для створення активного імунітету. Але інфекція залишилась актуальною, бо не виключне токсигенне носійство.

Зьудник дифтерії – Corynebakterium diphtheryae – грампозитивний, нерухливий, неспороутворюючий, паличковидний аероб; досить стійкий у зовнішньому середовищі; у молоці зберігається більше місяця, у воді до 12 днів; на дитячих іграшках, білизні –1–2 тижні. Добре переносить висушування,але висока температура і дизенфікуючі розчини швидко знищують.

Цу мікроорганізм, який тривало паризитує на слизовій оболонці носоглотки сприйнятливих осіб. Струмінь повітря при кашлеві, чханні й диханні підхоплює його і разом з парою та краплинами слини виносить на зовні. Слід підкреслити, що у збудника дифтерії дуже результативний шлях передачі ­­– повітряно – краплинний ( аерозольний ), що забезпечує масову і безперешкодну передачу його від інфікованої людини до осіб, які її оточують. Зараження відбуваються легко й непомітно, якщо опинитися вмежах 2м. Від хворгоабо здорового бактеріоносія.

Дифтерія – антропоноз, але описані випадки коли збудник виявився у деяких домашніх тварин. Теперішня епедемічна ситуація склалася так.ю що найбіль сприятливими до дифтерії є особи віком від 20 до 50 років. Приблизно у половини з них рівень протидифтерійного імутітету недостатній.

Топогенез і клініка. Вхідними воротами при дифтерії, є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, тому розрізняють дифтерію зіва, носа, гортані. Також зустрічається, але ( рідко) дифтерія очей, статевих органів, шкіри. Дифтерія у щеплених протікає легко у вигляді локалізованої форми зіва. Інкубаційний період 3-7-10 днів. Токсин, якого виробляє збудник, діє місцево і обумовлює утворенння фібринозинних плівок і набряку у місці локалізаціїї збудника, і викликає явища загальної інтоксикаціїї (пораження серцево-судинної і нервової системи, наднирників та інших органів). Найсуееєвішими клінічними особливостями сучасної дифтерйї є переважання дорослих серед хворих і значне збільшення асиметричних форм дифтерії ротоглотки. Мова йде про однобічний або переважно однобічний процес, коли уражається лише один піднебінний мигдалик або переважно один, а на іншому спостерігається мало виражені острівцеві нальоти з незначним набрякомюОднобічна дифтерія ротоглотки може бути токсичною і тоді набряк підшкірної клітковини буде локалізуватися на одному боці шиї.

Дифтерійний крут.

У дітей проявляється ларингітом – сиплий, хриплий голос, “гавкаючий”

Кашель; і стенозом гортані з ознаками задухи. Можливі труднощі при диференціації із стенотичним ларенгітом вірусної природи (несправжній круп). Необхідна ларингоскопія. Виявлення плівки, щільно злученої із нижчерозміщеними тканинами на голосових зв’язках, є діагностичним.

Лікування. Протидифтерійна сировотка продовжує залишатися класичним засобом лікування дифтеріїї. Вона надійно зв’язує циркулюючий укрові дифтерійний токсин.

Антибіотики втерапії дифтерії не мають суттєвого значення.

Удосконалення. Токсичний міокардит – основна причина смерті. При цьому провідна система серця страждає більше, аніж міофібрили, тому безпосередньою причиною є не стільки ослаблення скорочуваної здатності, скільки розлади ритму й асисталія.

Профілактика . Міроприємства по боротьбі з дифтерією передбачають дію на всі три ланки епідемічного процесу.

Вирішальне значення має імунізація населення, тобто створення не спрйнятливості до інфекції. Це міроприємство є основним у боротьбі з дифтерією. Хворі на дифтерію госпіталізуються, їх виписують після клінічного виздоровлення.

Враховуючи труднощі діагностики сучасної дифтерії, яка часто протікає нетипово, у великих містах створюють діагностичні відділення, куди госпіталізують хворих з підозрою на дифтерію іншої локалізації. З метою повного і раннього виявлення хворих треба проводити активне спостереження за хворими ангіною на потязі 3 днів від початку хвороби.