Що стосується з’ясування готовності гаранта виконати при необхідності своє зобов’язання, то в цьому плані практикується використання двох відповідей на такі питання як:
- збір широкої і об’єктивної інформації про клієнта;
- попередня зустріч з ним, де потрібно з’ясувати його умови і реальні наміри.
Необхідною вимогою до гарантій як до засобу забезпечення повернення кредитів є правильне оформлення відповідного документа . Рекомендується перевіряти істинність гарантій, для чого потрібно звернутися до того, від чийого імені подана гарантія. Такою перевіркою повинна займатися служба економічної безпеки банку.
Взагалі варто мати на увазі, що практика видачі і прийому гарантій потребує високої юридичної письменності, знання багатьох нюансів. Через незнання тонкощів відповідного законодавства сторони часом несуть суттєві збитки.
Поручительство теж виступає формою забезпечення повернення кредиту. Функція поручництва полягає в тому, що воно створює для кредитора велику можливість реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручництвом зобов’язанню у випадку невиконання цього зобов’язання. Велика можливість досягається завдяки тому, що при поручництві відповідальним перед кредитором стає поряд із боржником ще інша особа – поручитель. Крім того можуть мати місце обставини, що збільшують таку можливість (наприклад, велика платоспроможність поручителя в порівняні з боржником). Поручительство на відміну від гарантії оформляється письмовою угодою між банком і поручителем. В угоді може бути може бути визначена максимальна сума, яку гарантує повернути поручитель. Використання цієї форми забезпечення повернення кредиту потребує ретельного аналізу кредитоспроможності поручителя. Поручительство знайшло широке застосування при видачі довгострокового кредиту населенню. В світовій практиці поручителем може бути фізична особа, яка має постійне місце роботи, постійний прибуток або майно (дім, автомобіль, дачу, земельну ділянку). [15,c.159]
У якості спеціального випадку поручництво може розглядатися вексельне поручительство (аваль). Поручительство є договором і виникає в результаті угоди між кредиторами боржника і його поручителем. Поручитель не вправі без згоди кредитора односторонньо відмовитися від поручительства, або змінити його умови. В процесі надання поручительства виникають відносини не тільки між кредитором і поручителем, але й між останнім і боржником. У поручителя і боржника виникають по відношенню один до одного взаємні права і обов’язки.
Є ряд зобов’язань, що взагалі не можуть бути виконанні без особистої участі боржника. Тому поручитель по загальному правилу несе обов’язок відшкодувати в грошовій формі невиконане боржником зобов’язання. У випадку невиконання зобов’язань боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлене договором поручництва. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема за сплату відсотків за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлене договором. Особи, що спільно дали поручительство, відповідають перед кредитором теж солідарно. Солідарність не є ознакою договору поручництва. У договорі може бути встановлено, що поручитель несе субсидіарну (“запасну”) відповідальність за боржника: у такому випадку до звернення з вимогою до поручителя кредитор повинен вжити заходів для одержання боргу від головного боржника.
Якщо до поручителя пред’явлений позив він зобов’язаний залучити боржника до участі в справі. У противному випадку боржник має право проти вимоги поручителя всі заперечення, що він мав проти кредитора. Поручитель вправі висувати проти вимог кредитора заперечення, що міг би подати боржник. Поручитель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому випадку, якщо боржник він них відмовився, або визнав своє зобов’язання.
Обов’язок поручителя залучити боржника до участі в справі не процесуальним, а матеріально – правовим. Він повинен бути реалізований у форм оповіщення боржника поручителем. Поручитель повинен залучити боржника до участі в справі у всіх випадках пред’явлення позову кредитором.
До поручителя, що виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора по цьому зобов’язанню. Кредитор зобов’язаний вручити поручителю документи, що засвідчують вимогу до боржника і передати права по забезпеченню цієї вимоги. Це означає, що поручитель став на місце кредитора по головному зобов’язанню. По суті поручителю дається право регресу і одночасно він наділяється деякими правами кредитора.
Наступною формою забезпечення повернення наданих кредитів, яка досить активно до недавнього часу використовувалася банками, в тому числі і Укрсоцбанком, були уступка вимоги та передача права власності. [2]
Уступка (цесія) передбачала уступку позичальником (цедентом) своїх вимог (дебіторської заборгованості) кредитору (банку) в ролі забезпечення повернення кредиту.
Договір цесії доповнював кредитний договір створюючи правову основу для забезпечення повернення отриманої клієнтом банку позики. Договір цесії передбачає перехід до банку права отримання грошових коштів по утупленій вимозі.
Вартість уступленої вимоги має бути достатньою для погашення позикової заборгованості. Банк має право використати надійшовши кошти лише на погашення суми основного боргу чи нарахованих відсотків. У випадку перевищення суми надійшовших коштів над сумою боргу, банк зобов’язаний повернути різницю цеденту.
На практиці розрізняють тиху та відкриту цесію, різниця між якими полягає у неповідомлені чи відповідно повідомленні покупців цеденту про здійснення уступки права вимоги на користь банку.
Загальна цесія передбачає зобов’язання цедента перед банком регулярно уступати вимоги по поставці товарів чи наданні послуг на певну суму.
Глобальна цесія передбачає уступку банку всіх існуючих вимог до конкретних клієнтів, а також виникаючі протягом певного періоду певні вимоги. [22]
При використанні глобальної чи загальної цесії максимальна сума кредиту не може перевищувати 20-40% від вартості уступлених вимог.
Додамо, що укладання договорів уступки вимог, переводу боргу, оформлення права передачі власності було обмежено введенням в дію з Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” від 04.03.1998 року. Цей Указ діє і по цей день.
Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством, гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми змушують комерційний банк з обережністю ставитися до неї і використовувати у комплексі з іншими формами більшого забезпечення безпеки кредитування і розвитку банківської справи.
2.3. Резервування на випадок неповернення кредиту.
З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. [26]
Завантажити реферат