Дискенезія жовчних шляхів

Дискенезія жовчних шляхів.

Дискенезія найчастіше розвивається у людей із слабким типом нервової діяльності і може бути синдром загального некрозу. Вегетативний невроз психічні навантаження, хронічні вогнища інфекції, супровідні захворювання травного каналу – все це причини дискенезії жовчних шляхів.

Клініка. Біль не залежить від приймання їжі, але нерідко зумовлений фізичним або психічним навантаженням. В аналізі крові немає показників запалення.

Розрізняють гіпотонічну – гіпокінетичну і гіпертонічно – гіпокінетичну форми дискінезії жовчних шляхів.

Гіпокінетична форма характеризується підвищенням тонусом жовчного міхура і жовчних шляхів. Наявні приступи переймоподібного колючого болю в правому підребірї. При гіпомоторній дискенезії визначається атонічний застійний навчальний міхур. Біль має тупий, ниючий характер з локалізацією в правому підребірї.

Діагностується за допомогою дуодинального зондування. При гіпотонічній формі міхурів рефлекс непостійний часто ослаблений. Жовч одержують тільки після сильного подразника. Велика кількість міхурової жовчі свідчить про атомічний холестаз.

Холецистографія й ультразвукове дослідження дають можливість установити кар.дискінетичних розладів на основі скорочення жовчного міхура після приймання жовтків.

Для лікування використовують препарати, що стимулюють нервову діяльність (кофеїн, женьшень). Саме ж зондування, магнієва дієта з обмеженням жирів, яка забезпечує механічне і хімічне гладження. Призначені седативні і спазмолітичні засоби (бром, валеряна, триоксазин, седуксен, новокаїн, папаверин, но-шпа, суфелін), електрофорез папаверину, магнію сульфат, рекомендують радонові, хвойні, низької концентрації сірко-водневі ванни.

Профілактика дискенезії жовчних шляхів ґрунтується на забезпеченні правильного режиму для харчування, що відповідає віку, нормалізації ф-й центральної нервової системи, санації хронічної вогнища інфекції.

Холангіти.

Етіологія. Причинами холангіту (запалення жовчних проток) є інфекція, яка може проникнути в міхур двома шляхами: висхідними (кишкова інфекція) і гематогенним (гноєтворні бактерії, грипозна інфекція). Застій жовчі в жовчних протоках і жовчному міхурі сприяє розвиткові кишкової інфекції. Причиною халангіту можуть бути жовчні камені, лямблії, глистина інвазія.

Симптоми і перебіг. Хворі скаржаться на болі в правому підребер’ї, які виникають приступами, хоча й не такими інтенсивними, як при жовчекамяній хворобі.

Пальпується збільшена болюча печінка і жовчний міхур. Звичайно бувають диспепсичні явища, важкість під грудьми, здуття живота, відрижка, нудота, іноді блювання, інтенсивна жовтяниця. Температура тіла, особливо в гострому періоді, завжди підвищена. При наявності гнійного запалення хвороба набирає тяжкої форми.

При дуодинальному зонуванні в порції В (міхурна жовч), а при колангітах у порції С (печінкова жовч) можна виявити велику кількість клітин гнійних (лейкоцитів), а іноді й патогенних збудників. Часто холангіт переходить у хронічний, при якому температура нормальна, але скарги на біль є, і нерідко виражені диспепсичні явища. Хвороба загострюється при порушенні дієти.

Лікування і догляд.

Під час гострого холангіту, а також при загостренні хронічного хворий потребує постійного режиму. На ділянку печінки кладуть теплу грілку, зігрівальний компрес. Хворому призначають стіл № 5.5а. Йому треба багато пити, рекомендуються лужні води.

Якщо холангіт викликаний гноєтворними бактеріями, призначають пеніцилін та інші антибіотики. При підгострих і хронічних холангітах застосовують різні жовчогінні засоби: холосас, алохол, кукурудзяні приймочки. На хворих х хронічним і підгострим холангітом добре діє повторне дуодинальне зондування. У хронічних випадках застосовують фізіотерапевтичні процедури: діатермію, парафін, озокерит. Хворих направляють на курортне лікування.