рН шлунка протягом доби на рівні 5,5-6,0 та вище залежно від препарату (омепразол, лансопразол, пантопразол, рабепразол, езомепразол). Для КСВ оптимум рН - 3,5, тому
в даних схемах КСВ не здатний проявити всі переваги лікарської дії. Високий лікувальний ефект квадротерапії, що отримують дослідники, ймовірно, пов’язаний із високими дозами антибіотиків, що приймаються одночасно з нею. КСВ у створених умовах має лише короткострокову дію, розчиняючись у шлунковому соку, але не може створювати преципітати та фіксуватися на слизовій оболонці шлунка.
Схеми ерадикаційної терапії на основі препаратів вісмуту в даний час у Європі використовуються не дуже широко. Проте частота застосування препаратів вісмуту в схемах ерадикації НР варіює залежно від країни. Зокрема, у США схеми потрійної терапії, що включають вісмут, використовуються для лікування близько 10% пацієнтів. У Китаї схеми з препаратом вісмуту і двома антибіотиками займають перше місце за частотою призначення. Wink de Boer у своїй статті в Європейському журналі «Гастроентерологія і гепатологія» (1999) справедливо відзначав, що потрійна терапія на основі препаратів вісмуту, мабуть, використовується найчастіше у всьому світі, оскільки це єдина антихелікобактерна терапія, ефективна і доступна в економічному плані у країнах, що розвиваються, а у них проживає більшість населення планети.
Також вісмут рекомендується для широкого застосування при лікуванні HР-інфекції у дітей.
У 2000 р. були опубліковані результати російського дослідження, проведеного групою із вивчення HР (6), у якому ерадикаційна терапія містила КСВ (240 мг 2 рази на добу) + кларитроміцин (250 мг 2 рази на добу) + амоксицилін (1000 мг 2 рази на добу). Тривалість терапії становила 1 тиждень, ерадикація HР була досягнута у 93% пацієнтів.
Інші можливі схеми, складені на основі даних різних клінічних досліджень, з ерадикаційною здатністю 92-97%, наведені в таблиці.
Чи варто, сліпо виконуючи Маастрихтські рекомендації, при досить високому рівні ерадикаційної здатності «потрійних» антихелікобактерних схем на основі КСВ обтяжувати схеми четвертим компонентом - інгібітором протонної помпи, проблемним у фармакологічному поєднанні? На наш погляд, найраціональнішою терапією хелікобактеріозу, безсумнівно, є комбінація базисного препарату КСВ й антибактеріальних засобів, що зберігають свою активність у кислому середовищі шлунка. При цьому необхідно враховувати механізм дії кожного із препаратів. Наприклад, амоксицилін пригнічує бактерії, які швидко діляться. А КСВ унаслідок прямої цитотоксичності руйнує бактерії, які діляться та які «відпочивають», перешкоджаючи утворенню резистентних до терапії штамів.
Особливістю фармакокінетики препаратів КСВ є їх низька біодоступність. При стандартному дозуванні при курсовому лікуванні через 1 місяць стаціонарна концентрація в плазмі вісмуту зазвичай становить 5-8 мкг/л. При цьому у шлунковому соку концентрація досягає 100 мг/л. Частина речовини, що всмокталася, концентрується переважно у нирках, звідки виводиться із сечею, тому тяжка ниркова недостатність є протипоказанням для призначення КСВ. Частина вісмуту, що не всмокталася, виводиться з калом у формі сульфіду. В результаті утворення сульфіду вісмуту можуть потемніти язик, ясна, набувати чорного кольору екскременти - про це необхідно попередити пацієнта. Препарат виводиться з організму досить повільно (період виведення вісмуту при інтоксикаціях становить 4-5 доби). Вважають, що потрібно приблизно 8 тижнів після завершення курсу терапії КСВ для повного його виведення з організму. Отже, повторний курс не можна призначати раніше зазначеного терміну (8).
На фоні безперервного багатомісячного прийому КСВ можуть виникнути побічні ефекти, що характеризуються дратівливістю, порушенням слуху, головним болем, парастезією кистей рук і стоп, діареєю. Описані характерні вісмутові енцефалопатії (гранична концентрація у плазмі - 100 мкг/л). Після відміни препарату всі симптоми незабаром зникають, не залишаючи якихнебудь наслідків. Але необхідно пам’ятати, що треба дотримуватись призначення терапевтичних доз препарату, не перевищувати термін вживання більше 4 тижнів, не використовувати одночасно інші препарати, що містять вісмут.
У зв’язку з тим, що КСВ являє собою колоїд і комплексну сіль, він здатний зв’язувати деякі лікарські засоби та білки харчових продуктів. Так, при одночасному прийомі з тетрацикліном, препаратами заліза і кальцію КСВ здатний погіршити їхнє усмоктування. Їжу не рекомендується приймати за 2 години до і протягом 30 хвилин після прийому КСВ. Препарат не слід запивати молоком, газованими рідинами та поєднувати з прийомом антацидів, тому що для виявлення специфічної фармакологічної дії препарату необхідне кисле середовище у шлунку.
На кафедрі гастроентерології та терапії факультету післядипломної освіти ДДМА були проведені дослідження з метою оцінки терапевтичної ефективності та переносності потрійної антихелікобактерної терапії, основаної на використанні КСВ - Гастро-Норму. Під спостереженням перебував 21 пацієнт із ПВ дванадцятипалої кишки та 18 пацієнтів із ПВ шлунка, асоційованих із НР. Були відібрані особи віком від 25 до 46 років, обох статей (31чоловік, 8 жінок), без ускладнень перебігу захворювання та вираженої супутньої патології.
Діагноз був установлений на основі протоколу обстеження, передбаченого для пацієнтів із ПВ. Виявлення хелікобактерної інфекції проводили до початку лікування та, як мінімум, через 4 тижні після його завершення швидким уреазним тестом, гістологічним методом із забарвленням за Романовським-Гімзе, цитологічним дослідженням мазків-відбитків. Шляхом використання рН-метрії були відібрані пацієнти, що мали показники шлункової секреції, які відповідали станам гіперацидності або нормацидності. Серед пацієнтів із ПВ дванадцятипалої кишки цей показник у середньому склав 1,4±0,08, у пацієнтів із ПВ шлунка - 1,96±0,05.
Використовували схему потрійної антихелікобактерної терапії, яка містила Гастро-Норм (240 мг 2 рази на день) + кларитроміцин (250 мг 2 рази на день) + амоксицілин (1000 мг 2 рази на день). Тривалість терапії становила 1 тиждень, потім пацієнти 21 день перебували на підтримуючій терапії, базованій на застосуванні інгібітора протонної помпи 2х30 мг лансопразолу (Ланзап).
У більшості пацієнтів (94,9%) настало значне покращення загального стану на фоні проведення призначеної терапії. Протягом першого тижня був купований больовий синдром, значно зменшилися диспепсичні прояви. Поступово поряд із суб’єктивним покращенням стану пацієнтів спостерігалося зменшення напруги прямого м’язу живота, болючості при пальпації епігастральної області та пілородуоденальної зони, при наявності симптому Менделя останній зменшувався або зникав через 3-5 днів від початку прийому лікувального комплексу.
При контрольній ендоскопії через 4 тижні лікування у всіх пацієнтів (100%) загоїлись виразки, що локалізувалися в цибулині дванадцятипалої кишки. У пацієнтів із ПВ шлунка такий результат був досягнутий у 17 осіб (94%). У більшості пацієнтів були відсутні ознаки активного запалення слизової оболонки (набряк, гіперемія, контактна кровоточивість). За морфологічною оцінкою біоптатів також відмічене зниження запального процесу слизової оболонки гастродуоденальної зони (87,2%), про що судили зі зменшення ступеня інфільтрації епітелію шлунка та власної пластинки плазматичними клітинами. Ерадикаційна здатність схеми, що була використана, склала 92,3%.
Завантажити реферат