Імунітет людини серотипоспецифічний, і перша зустріч із вірусом грипу залишається в імунній пам’яті назавжди. Яким би новим підтипом вірусу не була інфікована людина, першими в крові з’являються антитіла до вірусів, з якими вона контактувала раніше. Але досить виникнути найменшим змінам в нейрамінідазі та/або гемаглютиніні, щоб хвороба спалахнула знову. Саме цією мінливістю і визначається частота епідемій та, особливо, пандемій.
Найбільш схильним до змін є вірус грипу типу А, значно стійкіший - вірус типу В, найстабільніший - вірус типу С. Тому вірус грипу А спричиняє епідемічні спалахи кожні 2-3 роки, вірус грипу В - кожні 5-7 років, вірус типу С спричиняє появу лише спорадичних випадків.
Механізм передачі - повітряно-крапельний. Сприйнятливість до грипу дуже висока у людей всіх вікових груп, відносно менша у немовлят віком до 6 місяців (пасивний імунітет від матері). Захворювання на грип носить яскраво виражений сезонний характер, переважно в зимові місяці. Тому встановлення діагнозу «грип» влітку є надзвичайно малоймовірним, за ним приховуються зовсім інші хвороби, які супроводжуються високою гарячкою та потужною інтоксикацією.
Узагальнюючи клінічну симптоматику, можна виділити 2 основних синдроми - інтоксикаційний та катаральний, в останньому чільне місце займають прояви трахеобронхіту. Ці два важливих синдроми не можна відривати один від одного, адже саме їх патогенетична єдність і є грип.
Зазвичай захворювання починається гостро, із проявів загальної інтоксикації: значний озноб, який незабаром змінюється відчуттям жару, сильний головний біль, переважно в ділянці лоба, скронь, біль в очах. З’являються загальна слабкість, ломота в попереку, суглобах, м’язовий біль, загальна гіперестезія шкіри, порушується сон.
Вже в перші години температура тіла сягає 39-40°С, утримується на цьому рівні 2-3 доби і надалі критично або скороченим (2-3 доби) лізисом знижується. Якщо гарячка триває довше 5-7 діб або розвивається її друга хвиля, то це, скоріш за все, свідчить про розвиток бактерійних ускладнень.
У першу добу хвороби прояви інтоксикації домінують над катаральним синдромом. Проте вже на другу добу розгортається повний катаральний синдром, в якому на передній план виступає сухий кашель, інтенсивність його швидко збільшується, починають турбувати садніння та біль за грудиною, які посилюються під час його нападів. Ринорея, поліаденопатія грипові не притаманні.
Привертає увагу зовнішній вигляд хворого: гіперемія та одутлість обличчя, блискучі очі, ін’єкція кон’юнктив. У перші дні хвороби на слизовій оболонці м’якого піднебіння, дужок, задньої стінки глотки виявляють яскраву розлиту гіперемію, так звану зернистість (збільшені лімфатичні фолікули).
Діагностика грипу, незважаючи на зовнішню простоту - складна проблема. Певне значення має загальний аналіз крові. У першу добу може виявлятися незначний лейкоцитоз, який вже з другої доби хвороби зменшується до лейкопенії, у формулі в цей період буде виявлятися паличкоядерне зрушення, відносний лімфоцитоз, ШЗЕ в нормі.
З метою специфічної діагностики в ранні строки застосовується реакція імунофлюоресценції (РІФ), (перевага її перш за все у швидкості - результат одержують через 2-3 години після взяття матеріалу), ретроспективний метод - серологічні дослідження в парних сироватках у динаміці. Вірусологічне дослідження є найбільш тривалим, трудомістким і дорогим методом, тому застосовується лише в епідеміологічній практиці. Не отримав значного поширення і метод імуноферментного аналізу.
Проте навіть найпростіші методи специфічної діагностики грипу (РІФ) для нас недосяжні. Повноцінне використання діагностикумів вимагає постановки одночасно 30-50 досліджень. При тій мізерній кількості хворих із респіраторними вірусними інфекціями, які потрапляють до стаціонару, це стає неможливим. Серологічні дослідження проводяться лише в стаціонарі, далеко не завжди їх можна використати. Виділення вірусу - надзвичайно корисний метод, проте виділення в кількох випадках вірусу грипу зовсім не свідчить, що й інші сотні і навіть тисячі випадків є також грипом. Тим більше, що варто офіційно оголосити епідемію грипу, як усі інші діагнози, крім нього, зникають. При відсутності ефективних методів специфічної експрес-діагностики залишається лише клінічний підхід, який вимагає знання цієї патології.
Тому надзвичайно важливо розрізняти такі терміни, як «грип», «гостре респіраторне захворювання (ГРЗ)», «гостре респіраторне вірусне захворювання (ГРВІ)». Термін «ГРВІ» свідчить про те, що захворювання викликане негрипозними вірусами. До нинішнього часу відома значна кількість збудників (більше 180 типів), які належать до 7 різних нозологічних груп вірусної природи (парагрип, адено-, РС-, пікорна-, корона-, рео- та цитомегаловірусна групи), тісно пов’язаних із захворюваннями респіраторного тракту людини. Термін «ГРЗ» повинен застосовуватися для бактерійних уражень верхніх дихальних шляхів (легіонельозної, мікоплазмової, хламідійної етіології тощо), яких налічуються десятки. Адже встановлення певного діагнозу припускає призначення необхідного лікування, яке може суттєво різнитися залежно від етіології захворюваня. Крім того, на відміну від грипу, для цих груп захворювань немає засобів специфічної профілактики.
Найпоширеніші ГРВІ мають клінічні особливості, які дозволяють відрізняти їх від грипу. Так, для парагрипу найхарактерніше ураження гортані, а також відсутність значної інтоксикації, для аденовірусної інфекції - «односторонній» кон’юнктивіт у поєднанні з поліаденопатією, ринофаринготонзилітом на тлі помірної інтоксикації, прояви бронхіту з ринореєю на тлі помірної інтоксикації при респіраторно-синцитійній інфекції. Подібні клінічні особливості можна виділити і для деяких інших ГРВІ та ГРЗ. Тобто, у період сезонного підвищення захворюваності на ГРВІ не слід спекулювати діагнозом «грип». Гіпердіагностика не менш шкідлива, ніж гіподіагностика.
Лікування хворих на середньотяжкий та легкий грип проводять дома. Госпіталізації підлягають хворі з тяжким перебігом грипу, а також за епідеміологічними показаннями. За наявності у хворого хоча б однієї з таких ознак, як гіпертермія (40-41°С), менінгеальний синдром, блювання, судоми, задишка, цианоз, аритмія, геморагічний синдром та гіпотензія він підлягає безумовній госпіталізації. Поява хворих на грип у соматичних стаціонарах не повинна бути приводом для їх переводу в інфекційні відділення. У кожному стаціонарі вже на початку епідемічного періоду слід організувати ізолятори.
Якщо діагноз грипу не викликає сумнівів, етіотропним лікуванням у перші 2 доби хвороби може бути призначення Ремантадину. Однак слід пам’ятати, що препарат впливає лише на вірус типу А. В перші дні захворювання можливе застосування стимуляторів інтерфероноутворення типу дибазолу, аміксину тощо, а також рекомбінантного a-інтерферону, особливо при тяжкому перебігові. Активним є Рибавірин, який застосовують в аерозолях. Застосування протигрипозного імуноглобуліну, на нашу думку, повинне бути обмеженим: неможливість зараження НСV-інфекцією, відповідність антитіл епідемічному штаму зовсім не гарантується.
Завантажити реферат