Лише з шостого номера з”явилися повідомлення із самої Франції в рубриці “Із Сен-Жерменського передмістя Парижа”. Поступово кількість внутрішньої інормації збільшувалася за рахунок придворної хроніки, дипломатичних, військових повідомлень. Офіційний характер газеті надавали і тексти укладених політичних, торгівельних угод, дипломатичних доповідей, добутих не без допомоги Рішельє, а потім кардинала Мазаріні. Як вважають дослідники, Людовік ХІІІ був автором воєнних кореспонденцій з описом походу королівських військ у 1633 – 1644 роках в Лотарингію, Пікардію та Лангедок (3, с.89).
Широко користувався Ренодо і матеріалами з іноземних газет. Це навіть привело до порушення судової справи проти журналіста у 1634. Паризьке товариство друкарів і видавців вимагали скасувати привілеї, надані “Газетт”, і дозволити усім вільно публікувати усякі новини.
Ренодо видавав і додатки до газети. Місячні огляди “Реляціон де нувелль дю монд” (поточні новини світу) містили навіть коментарі до старих і нових повідомлень в газеті.
*Хоча слід сказати, що попередниками цього видання вважають “Газетт франсуаз” (1604р.), збірку різноманітної інформації, що видавалася Марселіно Алларом, і “Меркюр франсуа” (1611), щорічник Рімера.
ЛІТЕРАТУРА
1. Новомбергский Н. Освобождение печати во Франции, Германии,
Англии и России. СПб, 1906.
2. Золотуха Л.Н. Возникновение и развитие журналистики в
эпоху становления капитализма. М., 1987. 58 с.
3. Попов Ю.В. Теофраст Ренодо – основатель французской
журналистики//Вестн.Моск. ун-та. Сер. 10 . Журналистика, №4. С.
37- 52.
4. Федченко П.М. Преса та її попередники. К., 1969.
5. Смирнов А.А. Возрождение во Франции// История зарубежной
литературы. Средние века и Возрождение. М., 1987. С.246-278.