Соціалісти-революціонери спробували видавати власну газету під традиційною назвою “Земля и воля”. Втім, у світ вийшов як передвиборчий листок всього один номер за 30 червня 1917 року, оголошений як орган муніципальної комісії Луганського комітету есерів та об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії. Видавцем її виступила Катеринославська губернська муніципальна комісія такого дивного поєднання партій. Вийшли 13 номерів есерівської газети в Юзівці - “Клич народа”, видавець - районний комітет партії соціалістів-революціонерів, редактором її був М. В. Котрохов. Цікавою була спроба випустити газету “Еврейский социалист”, два номери якої побачили світ у цьому ж році.
Окремою помітною сторінкою історії преси Луганська було видання кількох дитячих щотижневих ілюстрованих журналів для єврейських дітей. Два з них були російськомовні - “Юный Израиль” (1909 - 1912 рр., на додаток видавали серію “Еврейская детская библиотека”, російсько-єврейський словник “Малютка”) і “Цветник Иудеи” (1912 - 1913 рр.) Третій - “Квіти” (1907 - 1913 рр.) - видавався єврейською мовою.
Перші зразки позаполітичної преси Луганщини становлять журнал “Известия общества штейгеров”, “горно-технический и профессиональный журнал”, що видавався 6 разів на рік з 1912 по 1916 роки, та “Коммерческое образование”, що виходило у 1915 році. Цікавими є й спроби учнівської молоді Донбасу самотужки випускати власні видання. Так, щомісячний літературний, популярно-науковий та критичний журнал учнів Маріупольської гімназії “Первоцвет” виходив з 1910 по 1914 роки, щомісячний учнівський журнал при Бахмутському Реальному училищі “Проблески” у жовтні-грудні 1916 року, а щотижневий орган Бахмутської організації учнів “Новая школа” - у серпні-вересні 1917 р.
Місцева україномовна преса (обласна, районна, міська, низова) компартійного зразку почала бурхливо розвиватися вже після остаточного встановлення радянської влади на Луганщині.
Ретроспективний аналіз історії преси Донбасу від початків до 1918 року дає підстави для таких висновків:
- за винятком двох видань: “Слав’яносербський хлібороб” та “Степ” - в регіоні випускалися російськомовні видання;
- незважаючи на те, що адміністративний центр губернії знаходився у Катеринославі, місцева преса розвивалася досить активно: в Луганську виходило загалом 32 часописи, у Юзівці 5, у Бахмуті 14, у Маріуполі 11, у Павлограді 6;
- кількісне співвідношення - 35 приватних часописів проти 24 видань органів державного управління та самоуправління - підтверджує життєздатність за тих умов саме перших, де і видавцем, і редактором була здебільшого одна особа;
- якісне порівняння показує, що найтривалішим було існування або приватних громадських газет загальнодемократичного напрямку, або окремих видань місцевих органів влади, де, напевно, надавали редакціям належну допомогу;
- велика кількість газет-одноденок підтверджує думку про те, що і в ті часи видання часописів було справою доволі ризикованою та вимагало або великих інтелектуальних витрат, або тривалої матеріальної підтримки видавців.
Історія преси Донбасу вимагає подальшого поглибленого вивчення, адже вона містить у собі багато цінного досвіду. Однак продовження цієї справи потребує чималих витрат, адже практично всі екземпляри друкованих видань цього періоду зберігаються за межами України.
Завантажити реферат