Типи комунікаторів

Ціль — це прогнозований, уявний результат дії, який має бути до­сяг­нуто і який зберігається в пам’яті до тих пір, поки реальний ре­зультат дії не збіжиться з уявним, тобто поки мети не буде досяг­ну­то. Кожна мета має свій предметний зміст. Предметним змістом комунікативної мети завжди є певна фізична, емоційно-вольова або розумова реакція співбесідника.

У системі означених факторів відбувається процес породження ви­­слов­лювання. Таким чином, своїми мовними діями мовець ніби від­повідає на запитання: що, де, коли, з ким, для чого, під упливом чо­го. Аналізуючи мовлення людини, важливо збагнути смисл сказа­ного чи написаного, тобто з’ясувати причину, стимул, мотив мов­лення. Смисл мовлення (комунікативний смисл) — це відношення комунікативної мети до мотиву діяльності.

Серед професійних комунікаторів є й професійні співбесідники. Про­фесійними співбесідниками можуть бути читачі, глядачі, слуха­чі, які виступають у ролі аналітиків та інтерпретаторів мовлення.

Для розуміння того, на якій основі формується читацький профе­сіо­налізм, необхідно розібратися в механізмах сприймання й розу­мін­ня висловлювання.

Першим i найбiльш аксiоматичним положенням теорiї сприйман­­­ня й розумiння висловлювань є закон Гумбольдта-Потебнi про об'­єк­тивнiсть суб'єктивiзму читацького розумiння твору. "Здається, нi­би думка ­­­в мовi переходить повнiстю або частково до того, хто слу­хає, хоч вiд цього не зменшується розумової власностi мовця, як по­­­лум'я свiчки не зменшується вiд того, що вона очевидно дiлиться ним iз сотнею iнших,— писав О.О.Потебня, цитуючи В.Гумболь­­­дта.— Але як в дiйсностi полум'я свiчки не подрiб­нюється, тому що в кожнiй iз палаючих свiчок загораються свої гази, так i мо­­­ва тiльки збуджує розумову дiяльнiсть того, хто розумiє, який, розу­мiючи, думає своєю власною думкою. "Люди,— говорить Гум­­­больдт,— розумiють один одного не таким чином, що справдi пе­­­редають один одному знаки предметiв . i не через те, що взаєм­­­но змушують себе створювати одне й те ж поняття, а через те, що зачiпають один в одному ту ж ланку ланцюга чуттєвих уявлень i понять, торкаються до тiєї ж клавiшi свого духовного iнструмен­­­та, через що в кожному виникають вiдповiднi, але не тi ж понят­­­тя". I далi: "Розумiння iншого вiдбудеться вiд розумiння самого себе".

У цьому визначеннi процесу розумiння криється об'єктивний факт суб'єктивiзму людського розумiння, оскiльки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес розумiння не є пасив­­­ним вiдтворенням почутого, "це акт конструювання бiльшою мiрою, нiж рецепцiї". Було б неправильним думати про того, кому повiдомлення адресованi, як про пасивно сприймаючий суб'єкт. Мовний вплив стає можливим лише при певнiй творчiй дiяльностi адресата.

Суб'єктивiзм розумiння має пiд собою й психофiзiологiчну основу, оскiльки сприймання як психофiзiологiчний процес зале­­­жить насамперед вiд особливостей сенсорної системи, тобто сис­­­теми, яка сприймає.

Таким чином, усвiдом­­­лення основних правил, принципiв читаць­кого сприймання й ро­­­зумiння дозволяє керувати процесом читаць­кого ро­­­зумiння. Цi завдання випливають iз основних положень про роль журналiстських матерiалiв у суспiльствi. "У нашому випадку (пiд час читання, слухання),— пише М.Д.Феллер,— кiнцевий результат процесу, або його продукт,— це змiни в свiдомостi читача; доцiльна дiяльнiсть адресата — сприймання повiдомлення, що ви­­­магає доцiльної волi, яка виражається в увазi, котра тим бiльше необхiдна, коли повiдомлення меншою мiрою захоплює своїм змiстом i способом сприймання ."

Є.I.Пронiн, професор факультету журналістики Московського університету, пiдходить до важливостi процесу розумiння з iншого боку. "Є необхiднiсть пiдкреслити, що iдея журналiстсь­­­кого твору — iдея робоча. Вона безпосередньо зiставляється з майбутньою практичною дiяльнiстю читача, прагне бути (точнiше, стати) про­грамою цiєї дiяльностi. В тому й полягає ефективнiсть журна­лiст­ського впливу на аудиторiю, що робочi iдеї жур­­­налiстських текстiв стають переконливими планами поведiнки i дiловими програмами людей, колективiв, органiзацiй i iнсти­­­тутiв".

Безкiнечна рiзноманiтнiсть масових реакцiй на журналiстську публiкацiю з допустимим спрощенням може бути зведена до трьох ­­­типiв.

По-перше, реакцiї виконання — тобто дiї iнститутiв, зак­­­ладiв, установ, груп i окремих осiб, якi безпосередньо беруть участь у подiях.

По-друге, реакцiї втягнення — тобто дiї необмеженої кiль­­­костi людей, якi не є безпосереднiми учасниками подiй, але су­­­дять про них iз точки зору своїх iнтересiв i свого розумiння iнтересiв, культурних традицiй i моральних основ суспiльства. Кожна окремо взята реакцiя другого типу не має суттєвого зна­­­чення. Але вона здатна викликати резонанс у суспiльнiй думцi. Тому в потенцiї iнтегрована енергiя реакцiй втягування величез­­­на.

По-третє, реакцiї соцiальної гарантiї — тобто дiї керiвних iнстан­цiй, iнститутiв, органiзованих соцiальних груп або упов­­­новажених осiб. Реакцiї третього типу не обов'язково стають дiями. Часто буває достатньо i їх потенцiйної сили.

Виходячи з цих журналiстських функцiй, якi мають виконувати твори, автор й має пiдпорядковувати всю типологiчну структуру твору цим функцiям, стежачи за адекватною реакцiєю адресата на цi функцiї.

Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорнi процеси (вiдчут­­­тя), перцепцiю (пiзнавання), рецепцiю (розумiння). Сенсорнi процеси — це фiзiологiчнi процеси отримання iнформацiї з нав­­­колишнього середовища, якi залежать вiд стану органiзму й сен­­­сорної системи. У контекстi масової комунiкацiї цi процеси ма­­­ють важливе значення, оскiльки вони залежать як вiд органiзацiї комунi­катив­ного процесу, так i вiд стану аудиторiї, що сприймає повiдомлення. Перцепцiя у сферi комунiкацiї — процес, що тiсно пов'язаний iз розумiнням i бiльшою мiрою залежить вiд пам'ятi, перцептивного досвiду аудиторiї, її уваги. Це умiння реципiєнта зосередитися, взяти ту iнформацiю, яка йому потрiбна (селекцiя iнформацiї). Ро­зу­мiння — певним чином органiзований процес включення сприй­нятого факту чи фактiв у поняттєву систему адре­­­сата. Необхiдно зауважити, що сприймання серед дорослих стано­­­вить близько 61% комунiкативної активностi. Разом iз тим цей процес відбувається дуже складно й неоднозначно. "По сутi будь-яка взаємодiя — це здатнiсть розумiти, що iншi кажуть . багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрування уваги, егоцентризм або погану слухову пам'ять". Крiм цих психофiзiологiчних причин поганого розумiння можна видiлити принаймнi двi групи причин, пов'язанi з процесом сприймання i безпосередньо з процесом розумiння.

Серед причин, що порушують процес вiдчуття, а вiдтого i ро­­­зумiння твору, можна назвати невдалу органiзацiю процесу сприй­­­мання: розiрванiсть у часi й просторi процесу сприймання; швид­­­кий темп читання; далеке розташування теле- або радiоприймача; негативну соцiальну оцiнку диктора або ведучого, через їхнiй слабкий голос, нерозбiрливiсть вимови тощо; побiчнi перешкоди — гамiр, крик; поганий психофiзiологiчний стан адресата — вто­ма, роздратованiсть тощо; перешкоди, пов'язанi з невдалим офор­мленням тексту: надмiрна кiлькiсть iлюстрацiй, погано побу­­­дований i розташований текст, правописнi помилки тощо.