Залежність преси від влади є нонсенсом, ненор-мальним явищем. Преса має бути в кон-структивній опозиції до влади. Але у сьогоднішніх умовах повне скасування такої підтримки неминуче призведе до загибелі більшості регіональних, особ-ливо район-них, видань. Закон "Про державну під-тримку засобів масової інформації та соціальний захист журна-лістів" забезпечує таку підтримку. Важ-ливим є те, що ця підтримка йде не через укази, а на підставі закону. Вона поширюється на всі медіа, окрім ЗМІ рекламного та еротичного характеру, тих, які за-сновані за участю осіб, до сфери діяльності яких входить виробництво і постачання паперу, полі-графічного обладнання, тех-нічних засобів мов-лення, заснованих міжнародними організаціями або іноземцями, в яких понад 50% інформаційної про-дукції закордонних ЗМІ. Кошти на ці пільги йдуть окремим рядком у Державному бюджеті. Вводять податкові, митні, орендні пільги для всіх ЗМІ. За законом тариф на доставку періодичних видань має не перевищувати 40% від їх собівартості.
Нормою ставлення до журналістів стає на-силля. Почастішали випадки нападу на них, зну-щань і образ. На їхню адресу лунають погрози, збіль-шується кіль-кість випадків жорстокої розправи над ними, навіть вбивств.
Це ще раз підтверджує, що працівники ЗМІ належать до групи підвищеного професійного ри-зику і потребують спеціального правового за-хисту, слабо забезпеченого кримінальним законо-давством. Ще менш обнадійливою залишається прак-тика ор-ганів правопорядку. Далеко не всі злочини, пов'я-зані з журналістами, розкриті. Слідчі органи іноді нама-гаються знизити суспільну зна-чущість таких подій і згладити їх гостроту, про-по-нуючи версії, що не пов'язані з професійною діяль-ністю жертви, зводячи справи до звичайного кри-міналу.
Згідно з Законом "Про державну підтримку за-собів масової інформації та соціальний захист журналістів" журналістів прирівняли до працівників правоохо-рон-них органів за рівнем відповідальності за завдання шкоди, але це не вирішує проблеми.
Що ж потрібно зробити, аби інформаційне зако-нодавство було більш ефективним, щоб закони, які регламентують діяльність ЗМІ, реально пра-цювали, захищали як права журналістів, так і права ауди-торії? Як бачиться, у сьогоднішніх умовах необ-хідна ква-ліфікована юридична служба, яка нада-вала б кон-сультації журналістам ще до судо-вого розгляду їхніх справ. Варто було б збирати банк даних щодо по-рушення судових справ проти преси.
Слід також зупинитися на проблемах до-тримання авторського права в Україні. Було б помилково ду-мати, що систематично порушуються права тільки іноземних митців та журналістів (хоча трансляція західних фільмів та відеокліпів є най-більш поши-реною формою порушення авторського права). Та-ким же чином, хоча і не в таких мас-штабах пору-шуються права і наших громадян.
Аналізуючи ситуацію в Україні та порівнюючи її зі станом мас медіа в розвинених країнах, слід зазна-чити, що українське законодавство на сьогодні ще не є досконалим і потрібні зусилля як депутатів, так і журналістів для того, щоб створити для преси, радіо, телебачення, інших засобів масової кому-нікації при-датні рамочні умови для роботи.
Гострою для суспільства є проблема інфор-ма-ційної відкритості. Доступ журналістів до ін-формації стає все більш складним. Положення За-кону України "Про інформацію" в частині права на отримання інформації і санкцій за відмову в ній практично не працюють.
Засоби масової інформації, виконуючи інфор-маційну функцію, є при цьому і каналом ви-раження громадської думки, і засобом його фор-мування, й ін-струментом соціального контролю гро-мадськості над владою і державою. Тому право на інформацію і доступ до неї мають життєву цінність не тільки для журналістів. Однак численні факти свідчать, що між правом на інформацію і реальним доступом до неї - все більш зростаюча дистанція. Приховування інфор-мації в найвитонченніших формах і з різних причин стало звичним способом дій усіх гілок вла-ди, органів управління, чинов-ництва, госпо-дар-ників, фінансових структур, деяких громадських об'єднань.
Узагалі, суспільству необхiдно точно усві-до-мити, що iнформацiя - утiха небезкоштовна, а засоби масової комунiкацiї - важливий економiчний сектор, який повинен давати чималi прибутки своїм власникам. Iндустрiя iнформацiї має ряд спе-ци-фiчних рис. Продукцiя ЗМІ швидко "псується", втра-чає свою цiннiсть. Товарна цiннiсть щоденного ви-дання за деяким винятком зберiгається протягом кiлькох годин, тижневика - кiлькох днiв. Обме-женiсть термiну життя iнформацiї обумовлює до-рожнечу її вироб-ництва i поширення позначається на всiй економiцi ЗМІ. Фiнансування виробництва iнформацiї в усьому світі здiйснюється переважно комерцiйним методом. Найбiльшi прибутки при-носить продаж площi видань і часу рекламодавцям. На жаль, у нас через економічні труднощі це правило ще не діє. Останнє десятирiччя характерне видiленням серед журналiстiв нового прошарку. Це фахiвцi з питань управлiння i економiки пiд-при-ємств, тобто менеджери. Сектор ЗМІ став на-стiльки великим, що управлiння ним не може вестися iн-шими засобами, нiж менеджментом, при-чому близь-ким до промислового.
В Україні, як і у Схiднiй Європi, у цiлому, ринок ЗМК пройшов кiлька етапiв свого розвитку. Для першого етапу змiн був характерним "стихiйний ентузiазм". Це стосується розвитку незалежних ви-давничих iнiцiатив на регiональних ринках преси та органiзацiйної перебудови у старих органах преси. Вiдбулося швид-ке зростання нових видань, з яких потiм мало хто вижив. Дався взнаки спад кiлькостi читачiв, їх не-довiра до нової пропозицiї на ви-давничому ринку. Другий перiод - "уявної стабi-лiзацiї". Для нього характерне формування нового порядку на ринку преси i розширення пропозицiї з боку електронних ЗМК. Полiграфiчнi видання у цей перiод полiпшили своє оформлення, деякi з них стали видаватися за кордоном. Знизився iнтерес до суспiльно-полiтичних видань, а також до релiгiйної та культурної преси. Новiтнiм етапом став етап "боротьби за ринок". Тепер уже кожне видання зму-шене вiдбивати свiй сегмент ринку вiд конкурентiв. Якi ж видання мають най-бiльший шанс вижити в умовах ринку? Тут, окрiм багатьох рекомендацiй можна видiлити три вимоги. По-перше, вони по-винні мати солiднi кошти, якi постiйно попов-нюються за рахунок спонсорiв чи влас-ної ко-мерцiйної дiяльностi. По-друге, володiння потуж-ними джерелами свiжої iнформацiї, сучасними за-собами зв'язку i новiтньою полiграфiчною базою. По-третє, основним чинником, який визначає успiх видавництва, є кадровий склад його спiвробiтникiв.
Можна констатувати, що реальні умови полі-тичного і соціально-економічного розвитку країни викликають суперечності між потребами суспільства в розширенні вільного обміну інформацією і необ-хідністю збереження окремих обмежень на її по-ши-рення. Адже в умовах інформаційної відкритості України створюються широкі можливості для вико-ристання інформаційного простору країни різними закордонними та вітчизняними організаціями у власних цілях. Їх комерційна та інформаційна ді-яль-ність часто не узгоджується, а інколи й супе-речить національним інтересам України.
Завантажити реферат