Власне кажучи, відносини між масовою комунікацією та масовим спілкуванням не повинні викликати особливих суперечок. Після створення М. Каганом на науковому підґрунті А. Потебні та М. Бахтіна теорії спілкування тут панує відносна ясність.
Ще не протиставляючи так рішуче, як це зробив М. Каган, комунікацію спілкуванню, а суб'єктно-об'єктні відношення інтерсуб'єктним, М. Бахтін написав: "Подія життя тексту, тобто його справжня сутність, завжди розігрується на межі двох свідомостей, двох суб'єктів" (2, с. 310). М. Каган у "Мире общения" блискуче завершив їх протиставлення.
Тому для нас уся проблема зводиться до того, чи є сфера масової інформації ширшою за ці дві разом, чи, навпаки вужчою ніж кожна з них і тому охоплює їх як простіші, більш примітивні види відносин між людьми щодо обміну інформацією.
Питання має надзвичайне теоретичне значення та практичну актуальність: рефлективна відповідь на нього дозволить просунутися значно далі у саморозумінні й самовизначенні журналістики як явища соціокультурного масштабу. Від того, як журналісти визначають себе самі, як сприймають власне становище у суспільстві, значною мірою залежить, як до нас ставитимуться різні верстви населення, громадські, політичні й державні структури тощо.
Отже, треба визначитися, що є що, і це допоможе зрозуміти, хто є ми.
По-перше, не можна не зважати на те, що і перший, і другий, і третій рівні єдині в одному (й найголовнішому) якісному параметрі - усі вони є рівнями обігу інформації. Така глибинна, внутрішня, іманентна спорідненість, справді, вимагає їхнього включення у сферу інформації не просто як у більшу, а як у найбільшу, для них - всеохоплюючу.
По-друге, будь-яка з трьох сфер обертання інформації не може функціонувати без джерела її поширення, інакше кажучи, без особи чи організації, від яких інформація починає поширюватися на масову аудиторію.
Не буде помилкою назвати його джерелом інформування.
Отже, є масова інформація, а чи є масове інформування? Як сфери, різні за обсягом (перша - всеохоплююча, друга - першопочаткова)? З функціонально-змістової точки зору тут немає помилки.
А томувся піраміда "розпадається" не на три, а на чотири рівні, й вона починає більше нагадувати велику сферу, в якій від центру масового інформування (скажімо, від редакції газети чи телерадіокомпанії) як від позиції № 1 на всі боки розходяться концентричні сфери.
Найменш дослідженою тут є сфера масового спілкування. Автор розвиненої теорії спілкування (не масового, а, так би мовити, лінійного, коли "Я" спілкується й розуміється тільки з "Ти") - М. Каган писав: "Спілкування стало предметом спеціального вивчення у загальній та соціальній психології, у соціології й педагогіці, у етології й етнографії, у етиці й естетиці, у лінгвістиці й семіотиці, у теорії культури й теорії інформації" (6, с. 5). Настає час, коли цей перелік слід доповнити й журналістикою. Вона не тільки не є чужею спілкуванню, але саме спілкування - масове - є її суттю в демократичному суспільстві.
Масштаби спілкування, навіть лінійного, - максимально широкі. Так, М. Каган справедливо підсумовує власні розвідки в цій галузі: "Людське спілкування завжди лежало в основі людського буття" (6, с. 8). Отже, квант спілкування двох тяжіє до того, щоб заповнити собою увесь простір людського існування взагалі.
А в основі людського спілкування завжди лежало розуміння.
Якщо ж подивитися на всю справу з найвищого - з філософського - рівня, стане очевидною істина, яку не можна спростувати. Вона звучить так:
Подібно до того, як у світі речей немає нічого, крім матерії, що вічно рухається, у світі людей немає нічого, крім нескінченного спілкування. Воно здійснюється у діалозі, існує в соціокультурному масштабі й відбувається через розуміння.
Отже, врешті-решт піраміда перетворилася на концентричні сфери й виглядає так, у бік розширення: 1) сфера масового інформування, 2) сфера масової комунікації, 3) сфера масового спілкування, 4) сфера масової інформації.
Вінчає все це, охоплює все, вміщує в себе все перелічене сфера інформації.
Але чи не зникає за цими сферами власне журналістика? Чим вона, власне, є у цьому списку?
Журналістика є журналістикою, тобто і першим, і другим, і третім, і четвертим. І важливою частиною п'ятого, яке все вінчає й охоплює.
Чим же є сьогодні осередки української преси, як на загал, так і у кожному конкретному випадку?
Вони є всім. Усі є першим - засобами масового інформування. Термін цей є цілком новим, але зовсім не несподіваним, не суперечливим внутрішньо, а до того ж - з потужною валентністю у зовнішніх поняттєвих зв'язках. Цілком можливо, він не приживеться в теорії журналістики, а тим більше у її практиці, але залишиться на спогад як приклад послідовного й ретельного дослідження процесів масової інформації.
Другими, тобто такими, що належать до сфери масової комунікації, за радянських часів були всі ЗМІП. Матеріали, надруковані у "Правді", неможливо було спримати інакше, як у суб'єктно-об'єктному контексті. Неправильне розуміння й особиста інтерпретація правдистських публікацій були вкрай небезпечними й таврувалися спочатку як прояв контрреволюційності, потім як "вылазка врагов народа", а ще пізніше як дисидентство - з усіма наслідками. Вести діалог з газетою за сталінських часів можна було тільки в руслі підтримки єдиновірного курсу, а в післясталінські часи - у руслі пошуку найкращих шляхів виконання історичних рішень центрального комітету партії.
Нині сфера масового спілкування в Україні ніби пульсує: вона то поширюється, як на початку 90-х, то звужується, як наприкінці цього ж десятиліття, то знову виявляє тенденції до збільшення, як у часи політичної кризи зими 2001-го. Певні зміни відбуваються, хоч і у меншій амплітуді, напередодні виборів, особливо до Верховної Ради. Коли переглядаєш газети деяких партій - як лівого, так і правого сектору політичного спектру - не можеш позбавитися думки, що Й.Сталін був напрочуд скромною людиною: його портрет у "Правді" з'являвся лише раз на кілька місяців. На противагу йому автори сучасних "культиків особи" прикрашають своїми портретами кожну полосу пересічного номера газети, а вже передвиборні номери містять по кілька знімків на кожній з їхніх полос. Справедливо виникає запитання - а чи журналістика це взагалі? Може, це нове повернення старих ЗМІП з притаманними їм перекрученнями не тільки спілкування, а й комунікації й навіть інформування? Розуміння - загальнолюдська цінність, масове розуміння - явище соціокультурного, а не вузькопартійного масштабу.
Тому вузько трактований комунікативний спосіб спілкування осередків преси з масовою аудиторією в Україні лишається, він не припинив свого існування зі зникненням недемократичного державного устрою. А отже, він має живильне середовище у самому соціально-політичному житті суспільства. Такий спосіб зв'язку преси зі своїм читачем не є тільки рудиментарним, він покликаний до життя самою системою відносин між політичними партіями й їхніми лідерами з одного боку та рядовими членами з іншого. Але нині весь поступ демократизації українського суспільства, уся логіка розгортання процесів соціального визволення й національного відродження, створення незалежної демократичної держави вимагають подолання масово-комунікативного способу зв'язку з читачем через включення його у спосіб масового спілкування.
Завантажити реферат