Сучасна рецензія, як жанр
Так, мова піде про жанр рецензії в сучасному літературному процесі, але одразу ж не можемо обійти питання: наскільки важливою та своєчасною є ця тема? І надто у порівнянні з тим станом, що в ньому опинилось у нас книговидання. Біда, симптоми здичавіння, деградації: у 2000-му році на тисячу жителів випущено в Україні книжок у 9,4 раза менше, ніж навіть у Росії (а саме: 370 проти 3479). Якщо ж брати до уваги лише художню літературу, то співвідношення це (де вже й примірятися тут до Заходу!) обертається і ще тривожнішою цифрою - у 12 разів менше. І все це за обставин, що не менше половини тих видань випущені не українською, а російською мовою…
Парадоксально, одначе, що, взявши назагал, той книжково-літературний простір, освоювати який мав би допомагати жанр рецензії, не тільки не зменшився, а навіть побільшився. Чому? Тому, що руйнівний удар вцілив більше не в кількість назв видань, а в їх тиражі. Останні - вже узвичаєно мізерні, причому ми так змирилися з тими мізеріями, що наклад, скажімо, в тисячу примірників - і то в країні з майже 50-ма мільйонами населення - вже потрактовуємо як нормальний… Кількісно ж, повторюю, книговидання навіть наростилося - маємо-бо тепер децентралізацію у видавничій сфері, замість лише кількох видавництв, що видавали в часи СРСР художню літературу, нараховуємо тепер їх сотні - у кожному обласному центрі, здається, вже і в кожному районі. Усі ті видавничі точки дають якусь свою продукцію, усі прагнуть посісти якесь місце не тільки на книжковому ринку, а й у духовному, естетичному світі сучасника, і то цікаво, що відповідно до цього навіть зросла у нас кількість осіб, котрі домагаються набути статусу "узаконених" письменників - тобто членів НСПУ. Не конче бо видаватися тепер у якомусь київському видавництві, чи в Харкові або Львові, а ось знайшов чоловік змогу видати щось у друкарні свого райцентру - і вже, будь ласка, є у нього підстава претендувати на членство в НСПУ. Кількість тих, хто цього домагається ("вже дві, вже три книжки у мене вийшло"), повторюю, побільшується…
Вже і з цього випливає, наскільки повнопотужно мусив би у наш час працювати жанр рецензії. Елементарне освоєння того, що виходить друком і про що за обставин зруйнованості системи книгопостачання навіть фахівець не завжди знає, відвіювання зерна від полови, - ця, сказати б, безпретензійна, переважно чорнова робота сьогодні украй потрібна. Та ба! - жанр рецензії опинився тепер не тільки у глибокій кризі, а й зазнає зневаги та гонінь.
Сказавши коротко, криза жанру пов"язана загалом з кризою літературної критики як такої. Минув той час, коли, як-от у соцреалістичну добу, обов"язком критики було відстежувати міру дотримання "канонів" та ідейної "цноти", бути служницею ідеології і владних структур, як і самої її - літератури. Ми стали свідками того, як на наших очах відбувається інтенсивне, поспіхове, в чомусь аж гіпертрофоване надолужування літературною критикою власної самосвідомості, осягнення нею чесноти свого суверенітету. Критика згадала, що й сама вона - то не дещо зі сфери обслуговування, а таки той же повноцінний текст, специфікою якого є хіба те, що об"єктом, який його породжує, його живильним середовищем є не стільки "світ" (чи й загалом не "світ"), як у випадкові з прозовим або поетичним текстом, скільки слово про цей світ, сказане іншим. Тобто специфікою критики є те, що слово її - то слово про слово чи з приводу слова.
Вже саме глибоке усвідомлення критикою цієї істини й не могло не спонукати її до кризового самопочування. Критика зрозуміла, що їй, знищеній та самознищеній в атмосфері соцреалістичних вимог до неї, потрібно починати буквально ab ovo - власне, реанімуватись.
Не сказати, звичайно, що цей процес відбувається без надвитрат. Скільки бо спостерігаємо судомного поспіху, нервозності у прагненні критики відхреститися від згвалтованої самої себе вчорашньої! На наших очах критика просто шаліє від усвідомлення того, на множинності яких філософських теорій (замість отієї ще недавньої "єдино правильної") може вона ґрунтуватися та розвиватися. Критика екзистенційна, психоаналітична, герменевтична, структуралістська, семіотична… О, який це прорив і до якого, дійсно, методологічного багатства! Годі й сумніватися, що на його пізнання та освоєння потрібно таки немалий час, як необхідна, з мого погляду, і повна зміна літературно-критичних поколінь.
Критика, отже, - у процесі переучування та навчання, звільнення від нашпигованості шаблонами, стереотипами й кліше, долання отруйних ідеологем, що багатьом критикам старшого покоління, на жаль, вже увійшли у кров, навіть коли б хтось з них цього й не бажав. Власне, у народженні нової критики і належить пов'язувати з надії молоддю.
Ну, а те, що надвитрат у ході цього переучування не бракує, то це правда. Як ось ті непоодинокі випадки, коли у формі рецензій з"являються "тексти", де рецензійного насправді нема анічогісінько: ані аналізу, ані оціночних моментів, ані порад для читача (зовсім анахронічної та зайвої істоти у тих "рецензіях") та висновків. А що ж є? Є безвідносне до твору, який, власне, тільки названо, просто напівбелетристичне самовираження того або іншого автора - розсипи його едукованості, епатажності, дотепності, що до пізнання того чи іншого твору жодного стосунку не мають. Чи текст це? Так, звичайно. Але чи рецензія? - стосовно цього щонайбільші сумніви.
Так, криза жанру. Колишньою рецензія (і дякувати Богові) нізащо вже не хоче бути, бути ж новою здебільшого ще не вміє. Має вона, отже, нерідко то переходово-еклектичний, то всеядно-методологічний, то іноді просто смішненький вигляд. У всякому разі виміряна запитами літературного процесу наших днів позитивна програма жанру, що про нього мова, як слід, до рецензії ще не доведена. Від емпірики, закликів, що стосуються кваліфікації , майстерності і рівня об'єктивності рецензентів потрібно іти далі. До більш детального з'ясування того, чого ж ми сьогодні прагнемо від рецензії, до віднаходження причин - навпрямки скажу - невисокого її авторитету, до створення атмосфери підвищеної вимогливості до цього літературно-критичного жанру.
Про нинішній стан справ на рецензентській дільниці я сказав би коротко: хоча перенавчання там, дійсно, відбувається, з усіх жанрів літературної критики вона усе ж оновлюється наймен-ше. Залишається живучим бозна-колишній стереотип, відповідно до яко-го рецензія "майструється", "збивається", далеко ще не в ладі між собою у багатьох авторів естетичний і соціологічний аспекти оцінки худож-нього твору, як і раніше, жанр рецензії залишається найбільш "пріс-ним", "сухим".
Було б, між іншим, незайве здійснити соціологічне опитування читачів: хто і як читає рецензії, для кого конкретно вони друкуються? О, це пишнослівне: для читача, для його орієнтування і розвитку естетичного смаку! У принципі, звичайно, має бути так. Та ось свого часу було обнародуване таке соціологічне спостереження: кількість читачів, котрі побажали взяти ту або іншу книжку під впливом рекомендацій критики, склала у бібліотеках п'яти досліджених міст лише . один-два відсотки. Критика, як знаємо, явище різножанрове; отже, я гадаю, що навряд чи варто рецензентам припускати, буцімто ці один-два відсотки зробили вибір переважно після прочитання саме їхніх творів .
Завантажити реферат