· Василь Олександрович, чиновники, відповідальні за наше лісове господарство, категорично заявляють, що всі зловживання в цій галузі є вигаданими. Тобто виходить, що вони відверто говорять неправду?
· Саме так! Брешуть і крадуть! Крадуть багато, а брешуть взагалі без зупину. Митники тримаються стійко Наступна адреса мого розслідування – Державна митна служба України. На жаль, тут відмовилися надати будь – яку інформацію про експорт лісу нашою державою. Волинські злодюги або в"язка хмизу в немічних руках Якщо чиновники мовчать, почитаємо пресу. Серед вивчених мною газетних публікацій особливу увагу привернув матеріал в "Урядовому кур"єрі" за 18 липня 2000 року. Інтерв"ю кореспондента Леоніда Лаговського з генеральним директором об"єднання "Волиньліс" Богданом Івановичем Колісником. Богдан Іванович заперечив будь – які звинувачення в незаконній рубці і гендлюванні лісом. При цьому він визнав що є проблеми, зокрема: "Торік силами лісової охорони затримано сотні лісопорушників, які намагалися вивезти 455 кубометрів деревини цінних порід". Візьмемо по мінімуму, нехай лісопорушників було 200 (адже – "сотні"). Виходить, що на одного припадає максимум 2-3 кубометри вкраденого лісу. Ні, я не про те що це є несуттєвим. Оберігати треба кожну гілочку. Але якщо припустити, що серед "сотень лісопорушників" було 2 – 3 десятки таких, які намагалися вивезти ліс машинами – хоча б по дюжині кубометрів в кожній, то виходить що всі інші лісопорушники були немічними дідусями і бабусями – які несли додому по маленькій – маленькій в"язочці хмизу, щоб не змерзнути зимою в забутому Богом і людьми селі. Отже, фірма, в яку я здійснив "вилазку", причетна до знищення "старого, густого предковічного лісу на Волині. Посеред якого галявина з плакучою березою і з великим престарим дубом." (Леся Українка "Лісова пісня") – працює в рамках закону. Дозволю собі ще раз процитувати Богдана Івановича Колісника: "Бережемо реліктові дерева. Адже на Волині є предковічні дуби, якім по 400-500 років, велетні-сосни. Разом з такими гігантами живуть легенди, які оповідають ніби колись під ними відпочивали козацькі ватажки – Хмельницький і Богун, геніальні Тарас Шевченко і Леся Українка. До речі, стаття називається "Бори ї діброви Лесиного краю". Завалимо Європу міцною українською колодою! Після цього в мене виникає бажання поспілкуватися з людиною, яка не менш професійно розуміється на лісовому господарстві. Домовляюсь про зустріч з одним з викладачів факультету лісового господарства Національного аграрного університету. Він довго не погоджувався говорити на цю тему. Але врешті-решт, за умови що я не буду називати в публікації його ім"я, погодився. "Україна ще за союзних часів, у 80-ті, вирубувала щорічно близько 14 млн. м3 лісу. Внутрішні потреби складали 40-45 млн. м3. Вони, звісно, покривалися за рахунок привізної сировини. Сьогодні в Україні так само вирубується близько 14 млн. м3 щорічно. Але у зв"язку з падінням обсягів виробництва, наші потреби зараз набагато менші навіть 14 млн. м3 . Піклуючись про стан довкілля, доцільно було б зменшити обсяги рубок до розмірів власних потреб в деревині. Але економічний аспект, тобто можливість отримувати прибутки за рахунок експорту (в 1999 році це 33,2 млн доларів США), заважає це робити. Та взагалі, цифри – це є цифри. Адже можна вирубати гектар такого собі лісу, а можна вирубати гектар реліктів. (згадаймо дуби з Волині). І сьогоднішня ситуація дає можливість схилитися до другого варіанту. Мій співрозмовник також визнав можливим нав"язування держлісгоспам обладнання на абсолютно неприйнятних для них умовах, йому відомі подібні випадки. Звичайно мій матеріал був би незакінченим, якби я не завітав до Державного комітету лісового господарства України. На моє звернення по телефону відповіли привітно. Погодились надати деякі матеріали по даній проблемі, зокрема "Лісовий і мисливський журнал", № 2 2000 року. Засновником цього видання є вище згаданий комітет. Переспів "лісового" чиновництва Високопосадові особи стверджують, що лісове господарство України перебуває в нормальному стані. Що порушення, якщо й мають місце, то це поодинокі випадки з якими ведеться рішуча боротьба. У формі зручних схем наводиться доволі оптимістична статистика. Зокрема у 2000 році в Україні зрубано 28 тис. га лісу – посаджено 32,5 тис. га. Приріст м3 на 1 га лісових земель становить: в Австрії 5,2; Італії 1,9; Німеччині 5,9; Угорщині 6,4; Україні 4,0; Швейцарії 5,7; Швеції 3,0. Використання річного приросту, % становить у Австрії 77; Італії 81; Німеччині 81; Угорщині 75; Україні 37; Швейцарії 84; Швеції 81. Ці цифри видаються більш ніж пристойними. Але . Чому б поруч не розмістити ще хоча б три схеми: перша – % лісистості вже названих країн; друга – об"єм експорту деревини кожною з них; третя – порівняльна характеристика того, чим дихають жителі України, Швеції, Німеччини і т. д. А потім популярно так пояснити пересічному українцю – чому наша держава, маючи один з найнижчих показників лісистості території у Європі, неблагополучний стан довкілля, є одним з світових лідерів по експорту деревини до тих самих країн Західної Європи, лісистість яких є в кілька разів більшою і де проблема чистого повітря є далеко не такою гострою як в Україні. І до того ж планується значне збільшення об"ємів експорту лісу нашою державою (офіційна інформація, надана Державним комітетом лісового господарства України). Готуючи цей матеріал, я не мав за мету образити рядового лісника, який, отримуючи посадовий оклад в 74 грн., щодня робить свою благородну справу. Тим більше що й сам не один рік пропрацював у цій галузі. Україна перетворюється на сировинний додаток своїх більш розвинених сусідів. І реалізація права пересічного українця жити в екологічно благополучній Україні є нездійсненною мрією.
Співпраця з науковцями
Журналісти частково залежать від науковців, тому що потребують їх як джерело інформації, а науковці – від журналістів, бо саме через них передають громадськості власні ідеї та рішення з метою ознайомлення та отримання фінансової допомоги для проведення подальших досліджень. Сьогодні науковий процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть в ньому участь поруч із ученими. Вони разом формують громадську думку з низки наукових проблем, які стають під їх впливом загальносуспільними. Український журналістикознавець, професор В.Ф.Іванов зазначає: "Формування громадської думки через пресу, телебачення, радіо має зворотний зв"язок, тобто громадська думка постійно впливає на діяльність системи засобів масових комунікацій. У галузі масової інформації поділ учасників інформаційного впливу на джерела інформації (об"єкти впливу) і приймачі (суб"єкти впливу) надто відносний, оскільки обидві сторони цієї взаємодії – одночасно суб"єкти й об"єкти цього впливу." Наприклад, громадська думка про стан середовища структурується за такими параметрами:
Завантажити реферат