Підготовка журналістів у Польщі
Період після 1989 року поряд з кількісними та якісними змінами в засобах масової інформації приніс також винятково динамічний розвиток вищих навчальних закладів, що готують журналістів. За цей час значно зросла кількість центрів, які спеціалізуються в навчанні журналістських кадрів, здатних упоратися із завданнями в новій суспільно-політичній та економічній реальності.
У мережі закладів, які вже існують у Польщі, поряд з традиційними центрами підготовки журналістів у Варшаві, Кракові, Катовіце і Познані, з'явилися нові — серед них в Гданську, Любліні й Вроцлаві. Одночасно польське законодавство створило можливості для освітньої діяльності недержавних закладів (найчастіше приватних). Школи цього типу готують майбутніх журналістів за трирічною системою бакалаврського навчання з потенційною можливістю продовження його до магістерського рівня.
Вирішальний вплив на сучасну динаміку розвитку вищої журналістської освіти в Польщі, окрім попиту на фахівців у цій галузі, мали, між іншим, такі чинники, як:
1. Демографічний чинник. У середині 90-х років демографічний пік перейшов із середніх шкіл до академічних центрів.
2. Переконання про високий суспільний і матеріальний статус журналістської професії.
3. Загальна думка про зростання значення вищої освіти, яка визначає життєві шанси молодої людини.
4. Відновлення засобами масової інформації свого авторитету як інституції суспільної довіри, що радикально вплинуло на відповідний підхід до професії і зростання зацікавлення нею.
Розвиток журналістської освіти посилює дискусію щодо оптимальної моделі, структури, а також змісту навчальних програм. Сьогодні журналістика належить до інтердисциплінарних напрямків, що включають як історичні предмети (наприклад історія вітчизняної і світової преси), так і філологічні (теорія журналістських жанрів, мова журналістики), а також юридичні (право про пресу, системи преси, авторське право), психологічні (психологія пропаганди та інформації), соціологічні (соціологія журналістики, методи дослідження громадської думки), економічні (теорія реклами, маркетинг).
Проте виникає запитання, чи досить для професійної діяльності журналіста опанування даних предметів і чи не належало б забезпечити майбутніх адептів цього мистецтва знаннями, які дають всебічний підхід до даної професії і дозволяють краще справлятися із завданнями сьогодення. Тут варто зазначити, що дуже часто з'являються думки й пропозиції щодо виключно практичної підготовки, яка полягає у відкиненні будь-якої теорії на користь розвиткові суто технічних здібностей, таких, наприклад як, написання фейлетонів, пресових інформацій і т. п. Такий підхід виникає найчастіше з переконання, що журналістом, як і письменником, може стати кожний, хто має певний хист, який не завжди поєднується з відповідною освітою. Слід усвідомити, що університет на відміну від професійних шкіл має бути джерелом теоретичних знань, повинен формувати певні життєві підходи і становити фундамент для подальшого збільшення обсягу знань.
Окрему проблему становить питання професійної етики. Безперечно, неможливо сформувати і прищепити певні етичні принципи і форми поведінки шляхом участі в семінарах чи лекціях. Професійній етиці, як і вірі, навчити не можна. Це тривалий процес, що відбувається в ході практичної діяльності журналіста. На жаль, попри існуючі кодекси професійної етики, які постійно вдосконалюються, журналісти не завжди керуються у своїй роботі їхніми принципами. Це почасти пов'язано з підпорядкуванням даної професії суворим законам ринку, коли інформація стала товаром, який часто здобувається шляхом, що не завжди відповідає основним етичним нормам. Така ситуація є також наслідком природного відтоку журналістів старшої генерації і, таким чином, нема кому прищепляти молодшій генерації етичні цінності, тим більше, що частина керівників редакцій всупереч своїм деклараціям визнають заангажовану журналістику.
Отже, підготовка журналістів передбачає вивчення "теоретичних" предметів, що дають фундамент професійної діяльності, суто фахових і практичних дисциплін, які реалізуються в рамках журналістських майстерень (пресової, радіо-, телевізійної), а також предметів загального характеру, які дають журналістам відповідні гуманітарні знання.
Проте виникає питання, які предмети і в якому обсязі повинні входити до кожного з трьох вищезгаданих блоків, оскільки їх реалізація значною мірою залежить від матеріальних і кадрових можливостей вузів, які готують журналістів. До теоретичних предметів професійного характеру належать, на нашу думку, такі дисципліни, як вступ до журналістикознавства, історія вітчизняної і світової преси, право про пресу і авторське право, системи преси, теорія інформації, паблік рилейшнз, масова комунікація, психологія пропаганди, інформаційна політика, соціологія журналістики, методи дослідження громадської думки, теорія реклами і маркетингу, журналістські жанри, мова журналістики, а також професійна етика.
Питання кадрових і технічних можливостей окремих вузів найгостріше постають під час визначення вузькофахових предметів, впровадження яких належало б доручити провідним і досвідченим спеціалістам, що тісно пов'язана з матеріальними можливостями вузу. Не викликає сумнівів те, що в рамках цього блоку студенти повинні ознайомитися з засадами конструювання простих газетних, радіо- та телевізійних інформацій, повідомлень, інтерв'ю, репортажів тощо. Доповнювати заняття повинна професійна практика.
До предметів загальногуманітарного характеру, вивчення яких є необхідним для професійної діяльності журналіста, належать: історія філософії, економіка, основи соціології, суспільна психологія, історія політичної думки. У цьому блоці своє місце повинні знайти також теорія політики, міжнародні економічні й політичні відносини, сучасні політичні системи. Серед юридичних предметів, що становлять невід'ємний елемент у підготовці журналістів, мають бути вступ до науки про державу, право і політику, конституційне право, адміністративне право, а також тісно з ними пов'язане право про пресу.
Підсумовуючи, доречно було б сказати, що випускник факультету (інституту чи відділення) журналістики безперечно повинен бути висококваліфікованим фахівцем, який володів би великим обсягом теоретичних знань, що дозволяли б йому ретельно інтерпретувати політичні та суспільні явища. Це має бути людина чутлива та відкрита, що вміє точно та ясно висловлювати свої погляди, неупереджена та об'єктивна в описах дійсності.
Література
Adamowski J. Wprowadzenie. W: Media i dziennikarstwo na przelomie wiekow: Materialy miedzynarodowej konferencji naukowej.– Warszawa, 1997. Grzelewski M. Przemiany w ksztalceniu dziennikarzy. W: Media i dziennikarstwo w Polsce. Praca zbiorowa pod red. Gerda G. Koppera.– Krakow, 1996. Sobczak J. Struktura ksztalcenia dziennikarzy. W: Ksztalcenie dziennikarzy w Polsce. Wybrane problemy.– Poznan, 1997.
Завантажити реферат