Есери (Українська партія соціалістів-революціонерів), найвпливовіша політична сила в Центральній Раді, мала серед своїх прихильників самого М. Грушевського. На відміну від соціал-демократів, вони орієнтувалися не на пролетаріат, а на селянство як на головну рушійну силу української революції. Раніше, ще перед революцією, вони видавали журнал “Боротьба”, в якому займалися пропагандою ідей своєї партії серед інтеліґенції й селян. 1 травня 1917 року журнал перетворився на газету “Боротьба”, орган ЦК партії. Редактором став відомий публіцист М.Шрага. Серед публіцистів - відомі імена М. Шаповала, П. Христюка.
Тематично газета виступала за конституційні свободи, за політичну свободу хліборобів, за право будувати новий громадський та економічний лад, зрозумілий і вигідний селянам. Ближче до жовтня 1917 року політичний тон газети змінюється, бо есери не були в захваті від очікуваного приходу до влади комуністів, у яких вони небезпідставно бачили політичних ворогів селянства. Під час першого захоплення Києва більшовиками під командуванням Ю. Коцюбинського ця газета виступила з статтею під красномовною назвою “Кара, якої світ не бачив” (1918, 21 березня).
Газета відверто пише не тільки про політичні реалії свого часу, а й вдається навіть до висвітлення внутрішніх проблем своєї партії, що взагалі не було притаманним партійним часописам в обстановці гострої міжпартійної боротьбі влітку і восени того року. Розкол, який партійна верхівка спочатку не бажала виносити за межі організації, почав висвітлюватися на шпальтах есерівської газети. Вона ж відокремлює політичні інтереси українських соціалістів-революціонерів від інтересів їх російських однодумців. Про це, зокрема, писав провідний публіцист газети - М.Шаповал (“Ні, ми не віримо російській демократії!”).
В провінції есери теж видавали кілька газет: “Земля і воля” у Катеринославі, “Рух” та двомовну “Земля і воля” у Харкові, “Соціаліст-революціонер” у Полтаві, Вдалим організаційним рішенням керівництва цієї партії було видання преси від Української Селянської Спілки. Ціла низка газет, очолювана “Вістями Української Селянської Спілки” та “Народною волею”, вела широку роботу в Києві і провінції, і серед них “Селянська Спілка” у Полтаві, Катеринославі, Таращі тощо. У Сквирі так видавалася “Спілка”, у Чернігові “Народне слово”, у Слов’яносербську вийшов перший і певний час єдиний на Луганщині та найсхідніший на теренах України україномовний часопис “Слав’яносербський хлібороб” - з листопада 1917 р. по 1918 р. його видавали Слов’яносербські повітова селянська спілка та спілка кредитних і позиково-ощадних товариств. Дослідники визначають політичну ефективність побудови провінційної ланки есерівської преси та певні її особливості: спрощена мова, “заземленість” проблем, місцеві новини тощо.
В січні 1918 року газета “Боротьба” теж була закрита більшовиками. Через місяць цю газету вже видавали “боротьбісти” - ліве крило есерів, що в Росії вступило в політичний союз з урядом В. Леніна.
Інша газета есерів мала традиційну для їх політичних попередників назву - “Народна воля”. Цікаво, що це теж не була власне партійна газета, принаймні за складом її засновників: з 4 травня 1917 року її видавали Українська селянська спілка та Український кооперативний комітет. Їх гаслом було: “Нехай живе федеральна демократична республіка та автономна Україна”, цю ж політичну лінію підтримував і їх часопис. Головний лозунг партії - “Земельна реформа” - знаходив відгук в селянських масах, тому газета мала значну аудиторію і вплив на перебіг подій.
В цій газеті нерідко виступав з важливими політичними публікаціями М.Грушевський. Щодо найгострішого питання того часу - стосунків з Росією - це видання стояло на федеративних позиціях до самої жовтневої революції в Петрограді.
Робили газету молоді люди, це позначалося на загостреній, полемічній манері висловлювань, різких оцінках політичних супротивників тощо. Їхнім прагненням було дати українським силам пресу європейського рівня.
До початку наступу муравйовців з півночі на Україну газета дотримувалася девізу: “За народну республіку Україну у складі Російської федерації!”. Перед захопленням Києва більшовиками та закриття ними газет редакція виїхала з міста в Житомир, з цими подіями втратив актуальність і згадуваний девіз.
Окрему сторінку в історії преси України займають часописи меншовиків - правого крила російських соціал-демократів, нібито однопартійців Леніна, з якими ленінці вели постійну боротьбу з питань тактики, чи не більш непримиренну, аніж з кадетами чи іншими відкритими ворогами. Як і російські соціалісти-революціонери, вони, а отже і їхня преса, зневажливо, з відтінками великоруського шовінізму ставилися до української проблематики, політики, держави та її діячів. Центр меншовиків знаходився в Петрограді, а в Україні виходило кілька газет: київська “Без лишних слов”, харківські “Социал-демократ”, “Возрождение”, “Наш Юг”, “Новый луч”, катеринославські “Наша борьба”, “Рабочая борьба”, “Начало”, а також “Сумской вестник” та інші. Загалом їх можна було б і не включати до історії української преси, як і інші російські видання в Україні, скажімо, монархістського, чорносотенного сорту, таких, як “Киевлянин”, - якби вони не мали певного впливу на російськомовних робітників великих міст Лівобережжя та Півдня, оскільки ідеї більшовизму серед них спочатку не були поширені. На шпальтах цих газет велася полеміка з російських проблем, в які українські справи включалися саме в контексті повернення “юга России” до складу метрополії.
Завантажити реферат