Високий ступінь ідентифікації виборців зі своїм кандидатом свідчить про те, що мети (а нею була вища державна влада) було досягнуто накиданням та вкорінюванням у свідомість людей образу полярних політичних устремлінь, претензій, настанов. Отож політична структурація утворюється як результат спільних дій населення та конкуруючих за владу кандидатів у президенти, які надали леґітимності наявним культурним й соціально-економічним відмінностям і на протиставленні їх вибудували власні виборчі кампанії. Політичний капітал у сучасній Україні — таку у другій половині 90-х років маємо ситуацію — здобувають, крім усього іншого, інтенсивною експлуатацією реґіональних відмінностей. І тоді, заручившись беззастережною підтримкою в одній частині країни, можна бути геть знехтуваним у іншій її частині. Що, властиво, і сталося на виборах президента.
Відтепер відмінності піднесено до ранґу інструмента чорнової роботи політика, знарядь його повсякденних клопотів і турбот. Але реґіони й собі, голосуючи за своїх кандидатів до парламенту чи на вищі державні посади, конкурують за домінування в політично, культурно й соціально неоднорідній Україні. Розрізняти й ідентифікувати — цю навичку опановано політиками й населенням реґіонів у перебігу виборів другого президента, вона усвідомлена і стала фактом повсякденного досвіду виборців та політиків.
2. Висновки з політичної географії для соціології
Соціологія, як і політика, чутлива до відмінностей. За різницею у способі політичної дії соціологові вільно вбачати — знову скористаймося із термінології Дюркгейма — й відмінності у «способі думати й почувати», або в ментальності, вдаючись до більш сучасного терміну французької школи «Анналів». Інакше кажучи, соціолог схильний вважати «реґіон проживання» за чинник, що наперед визначає помисли, емоції, повсякденні вербальні й реальні реакції індивідів. Соціолог убачає в ньому силу, спроможну погамовувати, нейтралізувати вплив інших чинників. Помічено, скажімо, що росіяни, які проживають у Галичині, реаґують на події й оцінюють їх відповідно до тамтешніх зразків. Українці на сході та в Криму масово відтворюють у поведінці поширені тут напрям думок і спосіб дій 16. Не етнічна належність, а втягненість до загальної атмосфери, підпорядкованість їй — ось та важлива обставина, яка помітно зменшує значущість етнічного чинника.
Дані соціологічних опитувань 17, зокрема, вказують на те, що жителі західних, більш аґрарних областей куди вище оцінюють престиж традиційних професій розумової праці: учителя, викладача, вченого, інженера, військовослужбовця, медсестри. Лікаря поставлено тут на п’ятому місці, поперед адвоката, депутата й комерсанта. Мало не контрастом є неґативні індекси престижу тих само професій в оцінках респондентів східного та центрального реґіонів. На індустріальному сході вище оцінено професії фізичної праці: швачки, будівельника, слюсаря й механізатора, хоча й тут їх поставлено в нижній частині ранґової ієрархії.
Такі дані переконливо свідчать про те, що кожному реґіонові притаманна виразна особливість бачення світу професій (способу думати). У західних областях оцінки престижу мають навіч менше екзальтації й екстремізму. Респонденти увіч уникають як давати високопрестижним професіям максимальні оцінки, так і безоглядно упосліджувати низькопрестижні. Стриманість у оцінках, що вочевидь випливає з уявлень про безперечно добрі риси будь-якого заняття, незатрачений пієтет до професій розумової праці, безсумнівна дистанційованість від того, як держава оцінює їх сьогодні, — такий тут домінуючий спосіб думати. На заході населення мовби стягує шкалу престижу, не дозволяючи собі невтримно звеличувати або вкрай знецінювати заняття. У центрі й на сході переважає радикалізм оцінок, суголосний з діями держави у кризовий період — економити на винагородженні, тобто ступені поваги саме до представників розумової та фізичної праці у державному секторі господарювання.
Захід різниться з центром і сходом виразнішою індивідуалістичною орієнтацією, меншою прихильністю до групових способів досягнення успіху. Там не так гостро (терпиміше) сприймають різницю в доходах, необхідність її частіше відчувають і усвідомлюють як норму демократичного суспільства, там рідше висловлюють думку про незаслуженість чужих доходів і бажаність вирівняти їх втручанням уряду.
Сполученість політичної дії та способів думати і відчувати набирає вигляду більш або менш виразної тенденції. Ми завважуємо її там, де йдеться про перспективи демократії, економіки, про цілі та умови індивідуальної чи групової поведінки. Ця поєднаність має історичне походження, але випливає також і з теперішніх обставин, зі структури економіки і тягаря кризи, який очевидно неоднаково відчувається та усвідомлюється в різних реґіонах, зі структури розселення. У цьому сенсі маємо підстави говорити про «реґіон» як самостійний диференціюючий чинник, який визначає наперед не тільки неоднорідність та напругу політичного й соціального просторів України, а й способи інтерпретації жителями різних країв нинішніх подій та стратегій розвитку.
3. Висновки
Отже, за роки незалежності конституювалася політична структурація і стратифікація України, тобто її «політична географія», і це означає, що історико-культурні, економічні, поселенські відмінності набрали політичної форми й понижені до ролі засобів політичної боротьби за домінування, акцентація на них стає одним із правил політичної гри. Політикам, тобто людям, які реально практикують уміння поділяти й владарювати, чинити тиск та застосовувати насильство, мабуть, уже не встояти перед спокусою підкреслювати й виставляти наперед відмінності задля мети, винятково політичної. Тим-то головною для України стає зовсім не проблема націоналізму, а взаємне нашарування полів економічної, соціальної, культурної і політичної неоднорідності. Ця проблема може прибирати різних облич i маніфестувати себе у гарячих дискусіях, скажімо, про статус російської мови, ступінь автономії Криму або федералізацію країни. І треба зовсім нічого не розуміти в тому, що відбувається, щоб трактувати його як проблему національну.
Завантажити реферат