Для оцінки сукупної ліквідності комерційних банків слід розглядати в системі стаціонарну ліквідність («запас»), поточну ліквідність («потік») і перспективну ліквідність («прогноз»).
Банк, який має достатній запас ліквідних активів для підтримання миттєвої (поточної) ліквідності, може з часом її втрптити в звязку з перевищенням потоку зобовязань над потоком трансформації вкладень в ліквідні активи. Оцінка ліквідності-«прогнозу» є найбільш проблематичною, так як вона повязана з оцінкою ризику активних операцій банку. В українській практиці для цього служать економічні нормативи, які розраховуються комерційними банками згідно Інстукції №10 НБУ.
При такому підході характеристика ліквідності повинна враховувати не тільки дані звітних балансів про залишки по активу і пасиву, але і іншу різноманітну інформацію. Термін же «ліквідність балансу» несумісний з допуском розгляду ліквідності не як залишку, а як потоку. Крім того цілком очевидно, що ліквідність повинен підтримувати банк, а не баланс. В сучасних умовах нерідко стається, коли вимоги клієнта на готівку не можуть бути задоволені банком повністю, що характеризує порушення ліквідності. Однак подібна ситуація не може бути виявлена на основі даних балансу, оскільки в балансі відсутні дані про оцінку ліквідності як «потоку». Це окремий приклад, але він наочно показує необхідність оцінки всієї сукупності факторів, які характеризують ліквіднвсть потоку.
Таким чином, повертаючись до розгляду дефініцій можна зробити висновок про те, що взаємозвязок між поняттями «ліквідність балансу» і «ліквідність банку» полягає у наступному. По-перше, ліквідність балансу передбачає миттєву оцінку стану банку на визначену дату, а звідси випливає, що ліквідність балансу є складавою ліквідності банку. По-друге, баланс комерційного банку повинен забезпечти представлення даних аналітичного та синтетичного обліку у формі, яка підходить для розрахунку сукупної ліквідності банку. При недотриманні другої умови може виникнути ситуація, коли, володіючи достатньо ліквідним балансом на визначену дату, банк попри це повністю чи частково неліквідний. В даній ситуації виникає потреба визначити ризик незбалансованої ліквідності.
Ризик ліквідності визначають звичайно як ризик, який заставляє банк у визначений момент купувати готівку по вищій ціні чи втрачати вартість своїх активів. При цьому активи банку вважаються ліквідними лише в тому випадку, коли їх можна швидко продати без втрати вартості.
Пасиви банку вважаються ліквідними, якщо банк може одержати позику за ставкою, яка адекватна тій, по якій купують засоби банки-конкуренти. Підтримання стабільності банківської системи в цілому і кожного окремого банку зокрема - це завдання, яке лежить не тільки в площині фінансово-кредитної сфери, а безпосередньо повязане з політичною, економічною і соціальною ситуацією в країні.
Однією з умов ефективної діяльності комерційних банків є забезпечення високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій, в основі чого лежить ліквідність банківської установи, її здатність безперебійно виконувати свої зобовязання перед клієнтами. Специфіка функціонування комерційного банку як інституту кредитної системи полягає у використанні залучених коштів, що належать іншим субєктам ринку. Основою ж організації господарювання підприємств нефінансового сектору економіки є власні ресурси. Зрозуміло, що банкрутство такого підприємства безпосередньо загрожує лише його власникам та обмеженому колу контрагентів. А неплатоспроможність банку може дестабілізувати всю грошово-кредитнусистему країни через серію фінансових крахів кредитних установ, діяльність яких тісно повязана з численними операціями на міжбанківському ринку. Тому до ефективного управління ліквідністю комерційного банку слід ставитись Як до фундаментальної основи фінансового менеджменту в будь-якій кредитній установі.
В Україні ця проблема набуває особливої гостроти через загальний спад виробництва, платіжну кризу та незадовільний фінансовий стан багатьох підприємств різних галузей економіки. Несроможність клієнтів кредитних установ виконувати свої грошові зобовязання суттєво знижує рівень ліквідності комерційних банків. Знижує його також надмірно ризикова політика останніх, спрямована на забезпечення високих норм прибутку, внаслідок чого виникають структурні диспропорції у банківських активах і пасивах за сумами та строками розміщення.
Щоправда, НБУ регулює рівень ліквідності комерційних банків через систему нормативів, виконання яких є обовязковим. Однак порушення, що регулярно фіксуються у даній сфері, запровадження режимів фінансового оздоровлення і навіть відкликання ліцензій на банківську діяльність свідчать про негаразди в управлінні комерційними банками своїми фінансами.
Нормативні коефіцієнти порівнюються з фактичними значеннями показників ліквідності, платоспроможності, максимального ризику на одного позичальника, на основі чого робиться висновок про можливість банку виконувати свої фінансові зобовязання, повязані з активними, пасивними та іншими банківськими операціями. Однак просте констатування стану ліквідності комерційних банків та за необхідності залучення коштів на міжбанківському ринку ресурсів не може бути доброю основою для підтримання платоспроможності та доброго фінансового стану банківських установ у довгостроковому аспекті. Мається на увазі, що банк повинен бути спроможним не просто оперативно усувати проблеми, виявлені за показниками своєї ліквідності, залучаючи кошти інших кредитних установ, а й здійснювати стратегічне планування й управління ліквідністю на основі всебічного аналізу всіх факторів, які тією чи іншою мірою здатні впливати на можливість банку виконувати свої зобовязання. При цьому комерційний банк повинен регулювати такий вплив шляхом внесення оперативних змін у проведення активно-пасивних та інших операцій.
Можна виділити кілька основних напрямів аналітичної роботи, від якої залежить ефективне управління ліквідністю комерційного банку:
· оцінка ризиковості окремих активів банку, їх доходності та можливості перетворення на засоби платежу;
· аналіз впливу на стан ліквідності окремих банківських операцій, здійснення яких супроводжується зміною структури активів і пасивів банку, а отжк, і зміною стану його ліквідності;
· прогнозування зміни співвідношення обсягу залучених вкладів і виданих кредитів з урахуванням макро- та мікроекономічних факторів;
· оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів.
Оцінка ризиковості активних операцій банку тісно повязана з класифікацією їх залежно від строків виконання і чим триваліші строки, на які вкладаються кошти банку, тим вищий рівень їх ризиковості. При цьому здебільшого діє так зване «золоте правило»вкладень, яке встановлює пропорційну залежність між доходністю активів та ризиком ймовірних втрат коштів за ними, що ускладнює загальну систему фінансового менеджменту в банку, адже підтримання ліквідності не повинно шкодити його прибутковій діяльності. Згідно з діючою нині нормативною базою регулювання діяльності комерційних банків в Україні з метою оцінки стану їхніх активів, вони поділяються на 5 груп. Основні критерії поділу повязані із ступенем ризиковості вкладень та ймовірністю певного їх знецінення при перетворенні на ліквідні засоби платежу. Окремі категорії і групи активів мають відповідні коефіцієнти ризику.[див.Додаткок 4].
Завантажити реферат