Важливим чинником в історії ранньої Русі був розвиток писемності та розповсюдження грамоти. Як відомо, східонослов’янська писемність сформувалася раніше від офіційної християнизації країни та незалежно від неї, але використовувалася переважно у чисто практичних цілях. Принципово важливим етапом була поява книжковості у середині ІХ ст. Саме тоді Русь починає створювати свою церковну літературу та започатковує літописи. На основі археологічних знахідок (берестяні грамоти у Новгороді) можна припустити, що грамота у Київській Русі не була прерогитивою одного тільки духовенства, вона охоплювала і феодалів і демократичні шари народу.
Церква активно сприяла розвитку давноруської архітектури та образотворчого мистецтва. Більшість кам’яних споруд, збудованих на протязі Х – ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним та станковим живописом. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди були благотворними. Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, скульптура не дістала помітного розвитку.
Культура Київської Русі виступала як частина єдиної середньовічної цивілізації, підпорядкована тим закономірностям, які були властиві останній, незалежно від національних особливостей та специфіки. У першу чергу це стосується суспільної думки, яка у всій Європі розвивалася під безпосереднім впливом християнської ідеології.
Список використаної літератури.
1. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.
2. Брайчевський М.Ю. Затвердження Християнства на Русі. – К., 1989
3. Голубинський Є. Історія руської церкви. – М., 1901. – Т.1. – Ч.1.
4. Левченко М.В. Нариси по історії русько з візантійських відносин. – М., 1956.
5. Іпатіївський літопис // ПСРЛ. – 1962. – Т.2.
6. Татіщєв В.Н. Історія Російська. – М.; Л., 1962. – Т.1. Т.2.
7. Рибаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. – М., 1963.
[1] Приблизно у ІІ ст. велике утворення слов’янських племен (анти), що входили до складу дніпро – дністровської групи поширеної на той час у Південно – Східній і Центральній Європі.
[2] «Гунами» візантійські письменники часто називали слов’ян.
Завантажити реферат