ПЛАН
І. Вступ. Початок XVII ст. – зміни у військовому мистецтві
ІІ. Вплив Густава І Адольфа на події початку XVII ст.
1. Інновації запроваджені шведським королем:
а) реформи артилерії;
б) реформи піхоти;
в) реформи кавалерії;
г) принцип тактичної взаємодії.
2. Ефективність запроваджених змін:
а) битва під Бреітенфельдом;
б) битва під Лютзеном.
3. Копіювання шведської системи на прикладі французької військової організації.
ІІІ. Реформи Густава Адольфа мали величезне значення для
подальшої долі всієї Європи
XVII сторіччя стало свідком народження сучасного військового мистецтва. Якщо на початку Тридцятирічної війни битви відбувалися за схемою: мушкетери і пікінери в широких колонах, прикриті з фронту неточною неповороткою артилерією і лицарською кавалерією на флангах (“Іспанський квадрат”), то після вступу у війну шведської армії у 1630 році по Європі хвилею прокотилися військові реформи, наслідком яких стали: поступове зникнення пікінерів, поява лінійних формацій піхоти, набуття артилерією характеру як оборонної так і наступальної бойової сили, що у кооперації з кавалерією вирішувала долю битви.
Метою цього реферата є: по-перше, детально дослідити інновації в артилерії, кавалерії і піхоті, запроваджені королем Швеції Густавом І Адольфом; по-друге, оцінити ефективність шведських нововведень на прикладі військових подій Тридцятирічної війни (битва під Бреітенфельдом); по-третє, виявити елементи шведської військової системи, запозичені Валенштейном, французами, прусаками і іншими європейськими силами; нарешті, на підставі вищенаведенного спробувати дати відповідь, чи можна вважати Густава Адольфа особисто відповідальним за перехід до війни Нового часу, як про це стверджують деякі дослідники (2, p. 12 ), чи все ж таки перехід відбувся через об’єктивні історичні причини, незалежно від участі шведського короля.
Густав І Адольф став королем у 1611 році, коли Швеція не представляла собою великої держави. Її армія була слабким, погано озброєнним і погано тренованим натовпом солдатні, набраної переважно з люмпен-пролетаріату (1, с. 527) – на той час ситуація типова. Протягом менше 20 років Густаву Адольфу вдалося претворити шведських військових на взірець для всієї Європи. Його першою і основною задачею стала реформа артилерієї. Європейські стратеги ще до Густава І розуміли високий потенціал важкої артилерії у підтримці кавалерії і піхоти, але низька точність пострілів і надзвичайна іммобільність тогочасної артилерії сводили її участь в бою до статичних батарей, непридатних до атакуючих дій. Для вирішення цієї проблеми шведський король: по-перше, скоротив гарматне жерло і зменшив його товщину, що зменшило вагу гармату; по-друге, ввів новий стандартизований вид пороху, що компенсувало скорочення жерла і погіршення балістичної рівноваги через втрату ваги; по-третє, стандартизував гарматні калібри, дозволяючи лише 24-фунтові, 12-фунтові і 3-фунтові гармати; нарешті, облишив стару систему пушкарів-найманців і встановив військову посаду канонірів, які підкорялися загальній дисципліні і загально-військовим тренуванням (3, р. 221) Вищеперелічені заходи призвели до появи нового вида військової техніки – мобільної польової артилерії, невідомої середньовічному військовому мистецтву. Артилерійський загон шведів складався с чотирьох підрозділів артилерії, одного підрозділу саперів і додаткового підрозділу майстрів-підривників. Крім того, до кожного піхотного чи кавалеристського відділу додавалася принаймні одна 3-фунтова гармата, які при потребі об’єднувалися і вражали ворога несподіванним гарматним вогнем.
Втім, Густав Адольф не обмежив реформи лише артилерією. До цього діяча мушкети і інша легка вогнепальна зброя природньо заряджалися окремо порохом, окремо кулею. Шведський король став першим, кому впало на думку об’єднати ці дві складові в єдиний мішочок – картридж, прототип сучасного патрона. Зменшивши також вагу мушкета з 15 до 11 фунтів Густав досяг подвоєння швидкості вогню до одного постріла на хвилину.
Однак, це стало лише прелюдією до кардинальних реформ у піхоті. Знизивши кількість пікінерів і відповідно збільшивши мушкетерів, Густав розташував їх у відносно тонкі лінії, не більше 6 людей у товщину, що дозволило йому значно розтягнути фронт. Ймовірно наслідуючи досвід римських легіонів, король як правило застосовував в бою дві таких лінії, залишаючи треттю у резерві. Основною тактичною одиницею став ескадрон, або батальйон, що складався з 408 солдат – 216 пікінерів і 192 мушкетерів. Центр тримали пікінери, а на флангах стояли по 96 мушкетерів. Мушкетери вели постійний вогонь (3 ряди стріляли – 3 перезаряджали), а пікінери мали боронити їх від наскоків ворожої кавалерії. З цією метою Густав, скоротивши списи пікінерів з 16 до 11 футів, оббив кінцівки списів металом, щоб спис не можна було відрубати мечем, а самих пікінерів озброїв легшим панцирем, щоб вони могли швидше пересуватися. Ще 96 мушкетерів додавалися до ескадрону, але постійно були зайняті у рекогнісцировці, варті і т.п., тому в ескадроні їх маже не бачили. 3 – 4 ескадрони об’єднували в бригаду – постійне військове утворення.
На початку XVII сторіччя вирішальною силою на полі бою, як і сотні років раніше, залишалася лицарська кавалерія. Однак, Густав Адольф, передбачуючи згубні для лобового кавалерійського удару наслідки своїх нововведень, визначив кавалерії нову роль, яку вона продовжила виконувати до свого остаточного зникнення у ХХ ст – роль шахматного коня, роль несподіванних флангових і тилових атак, рейдів по комунікаціях і магазинах супротивника, при чому основний акцент робився не на потужності, а на швидкості і несподіванності. З цією метою у кіннотника відібрали меч, натомість, надали йому шаблю і пістоль. Наближуючись до ворога, кавалеристи разом стріляли з пістолей, а потім рубили його у капусту. Крім того кіннота широко застосовувалася як засіб додаткового захисту артилерії і мушкетерів, вразливих під час перезарядження вогнепальних пристроїв.
Таким чином типовою побудовою війська Густава І Адольфа була така схема:
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Артилерія
 |  |  |  | ||||
1-ша лінія піхоти
Завантажити реферат