З різних причин КП(б)У маніпулювала людьми, що працювали в “Червоному шляху”, своїми незліченними постановами , призначаючи одних і звільняючи інших. Понад усе партійні наглядачі боялись прояву незалежного мислення і пильно слідкували за тим , щоб ніхто не збочив з “червоного шляху українського культурного будівництва”.[9] Прояв «буржуазного націоналізму» був одним з тих «семи смертних ргіхів», за який карали найсуворіше. Вже тільки той факт, що троє головних редакторів журналу в недалекому минулому були членами так званої партії бототьбистів (Н. Калюжний, Г.Гринько, О. Шумський), дав широкий простір для оргвисновків.
З кінця двадцятих політична ситуація змінюється так, що особа редактора перестає бути визначальним фактором роботи журналу. Незалежно від того, хто керував редколегією: Н. Калюжний, М. Яловий чи І. Кириленко, вони не могли сутєво змінити рівень «Червоного шляху», що неухильно йшов на спад. У ці роки будь- яка діяльність суворо регламентувалась партійними дерективами, зводячи до мінімуму простір ініціативи. Посада керуючого літературно- художнім журналом втрачала творчий елемент і перетворювалась суто на адміністративну. Тому в останій рік роботи «Червоного шляху» в його редколегії нараховувалось лише двоє працівників.
У зв’язку з наступом режиму у 30-ті роки часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму, кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації творчості у ньому запанувала доктрина соцреалізму, порушувана одиницями.
У зв’язку з наступом режиму часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму , кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації роботи у ньому запарувала неподільна доктрина соцреалізму, зрідка порушувана одиницями. Серед кращих творів 2 періоду можемо назвати новели О. Слісаренка, повість М. Хвильового “З лабораторії ”, мисливські нариси Б. Антоненка-Давидовича, поему М.Бажана “Трилогія пристрасті”.
Йдучи шляхом деморалізації , деестетизації, літиратура втрачає свою питому рису – гуманізм. Один з номерів «Червоного шляху» відкривається оповіданням П. Постишева «Таяка»(1934, 12, 1 -6). За словами І. Кошелівця «сатрапа, жорстокішого від Постишева, Україна не знала за свою історію колоніального животіння під Москвою». [10]
А коли до письменників себе зараховують кати, годі чекати від літератури людяності.
Художні втрати і деформації чи ненайбільше торкалися П. Тичини. В “Червоному шляху”, посуті, зустрічеємо двох Тичин : “дочернігівського” і “післячернігівського”. Гливина його падяння була пропоційна висоті його таланту. Але даремно шукати тут закономірності. П. Тичиа був поетом занадто загостреної чутливості до інших, психологічних переживань, до історичної несправедливості, соціальни катаклізмів. Вловивши специфіку його творчого стилю, Б. Тиверець (Д. Загул) ще у 1924 році застерігав поета від захоплень тематичними віршами на “злобу дня”. “У таких як він, М. Йоганцен, В. Поліщук, де тема дня, де брак лірики,- там невдала агітка.” Ліризм Тичини гасне на наших очах, а що він поет наскрізь ліричний, то тематизм убиває його творчість цілком”[11].
Літературний відділ “Червоного Шляху” втрачає свою неповторність, живий рух, застигає. На деякий час зупинено природний процес розвитку стилів, духовний поступ. Стає обумовленим не лише набір тем, а й сюжетів. Не без участі “Червоного Шляху”, а саме таких творів, як “Клин” В. Сенченка (1932, 7,8-19), “Мухи” П. Нечая (1929, 3-10), “Павло Морозов” В. Вітковського (1935, 10, 80-88), “Його власність” Я. Мамонтова (1930, 5-6, 12-51), “Сонце” В.Чигирина (1934, 4,81-126) було виховане покоління Любовей Ярових і Павликів Морозових, синтезовано новий тип людини зі спотвореною шкалою морально-психологічних цінностей.
Об’єктивне вчення історії винекнення, становлення і функціонуванні найповажніших українських періодичних художніх і літературно – критичних видань 20-30-х рр.- одна щ важливих наукових проблем української журналістики нашого часу.
З’ясування суперечливих моментів в історії журналу “Червоний шлях”, розкриття його програмних засад, тенденції формування редакційного комітету і автори дали підсаву стверджувати: “Червоний шлях” вийшов їз вузькорегламентованих первісним задумом бути відлуннят московської “Красной нови” в масштабі харківської губернії. Він утвердив себе на позиціях загальноукраїнського видання європейського рівня, став глашатаєм новочасних естетичних концепцій, виразником широкого спектру поглядів на мистецтво, науку, політику.
Напрям журналу визначається не тільки загальними суспільно-політичними умовами, а й складом редакції, авторського колективу; не тільки зовнішньою історією, а й внутрішнім змістом, характером часопису. Незважаючи на невиправдано часті зміни в редакційному складі часопису, кожен з його членів дбав про престиж видання, спияв забезпеченню рівномірного, повноправного представництва письменників різних генерацій, літературних шкіл, регіонів України і діспори.
Головна його історична заслуга в тому, що він зміг стати організатором і трибуном передових українських письменників, істориків, громадсько-культурних діячів; відстоював права народу на свою мову, культуру, літературу. Цілком зрозуміло, що серед матеріалів є й те, що належить лише своєму часові і тепер відіграє роль історичних фактів.
“Червоний шлях” належить до тих періодичних видань, які сприяли розвитку української культури і внесли гідний вклад в літературний поцес епохи, якою стали роки українського відродження.
Літературно новий та громадсько- політичний журнал “Червоний шлях” виходив як місячник у Харкові з квітня 1923 року до лютого 1936 року. У систематичному покажчику змісту розписано всі номери з 1924 і до 1935 включно, що становлять ……………….книги,…………………номерів за 1923 рік (…….книги), два номери за 1936 рік (дві книги).
За час свого існування журнал опублікував величезну кількість матеріалів з різних галузей науки, мистецтва, бібліографічної справи, громадсько- політичного, економічного життя. Проте його основу складають художні твори і літературознавчі дослвдження.
Історично склалось так, що “Червоний шлях” був надовго відлучений від читача: в 50-70-і роки він перебував за мурами спец фондів, як такий, що містив антирадянські твори, у 90 – і – коли спецфонди ліквідували – не викликав зацікавлення через свій “червоний” колір.
Для сучасного дослядника “Червоний шлях” є багатим джерелом інформації про період 20-30-х рр., що допомагає кращ зрозуміти його численні суперечності.
Журнал мав деякі постійні рубрикм “Хроіка”, “Бібліографія”, “Листи до редакції” та ін. Були і тимчасові рубрики, як наприклад
=
що існуваль незначний проміжок часу у порівнянні з періодом існування журналу. Частина журнальних рубрик зберегляся і в покажчику, частина- розформована за тематичним принципом. У деяких книгах часопису вміщувались рекламні матеріали, у покажчику вони не відображені.
Завантажити реферат