Монополії

Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне ве­лике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу. Так на початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (із загальної кількості близько 3 млн. усіх корпорацій Америки).

Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення мо­нополістичних тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу, який написав книгу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у 1912 р. На теренах колишнь­ого СРСР більше відома праця В.І. Леніна “Імперіалізм як найвища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму, узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обгрунтував нові теоре­тичні положення. Проте перелом у економічному мисленні здійснили праці, шо були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу викладача економіки Кембріджського університету Джоан Ро­бін­сон “Економічна теорія недосконалої конкуренції” та твір амери­канця Едварда Чемберліна “Монополістична конкуренція”. Як висло­вився історик економічної думки Б. Селігмен, вони “вивели еко­номістів із стану летаргічного сну” і навіть здійснили “малу рево­люцію” в економічній теорії (великою революцією вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели монополістичний харак­тер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця розробки західної економічной теорії монополії.

2. Форми монополій і наслідки монополізації економіки.

Сучасна економіна теорія розрізняє декілька видів моно­полістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситу­ацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду про­дукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший по­гляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний мас­штаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Для прикладу: в США 5% ВНП створюється в умовах, близьких до чистої монополії.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні аль­тернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випус­кається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніціпальні кому­нальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Монополія виникає там і тоді, коли бар’єри для входу в галузь важко подолати. Держава створює офіційні бар’єри, видаючи патенти та ліцензії. Згідно з патентним законодавством США, винахідник має виключне право контролю над своїм винаходом на протязі 17 років. Патенти зіграли величезну роль у розвитку таких компаній, як “XEROX”, “Eastman Kodak”, “International Business Machine” (IBM), “SONY” і т.д. Вступ до галузі може бути істотно обмежений і шляхом видачі ліцензій. В США підлягають ліцензуванню понад 500 професій (лікарі, таксисти, сажотруси та багато інших). Ліцензія може бути на­дана як приватній фірмі, так і державній організації (класичний при­клад — історія горілчаної монополії в Росії).

Монополія може мати своєю основою виключне право на який-небудь ресурс (наприклад, на природні фактори виробництва). Хре­стоматійним прикладом являється діяльність компанії “Де Бірс”, яка вже давно володіє найбагатшими алмазними копальнями в Південній Африці і тому контролює від 80 до 85% пропозиції на світовому ринку алмазів[7].

В наш час жорсткі дії, пов’язані з використанням монопольного становища, як і недобросовісна конкуренція в цілому, суворо заборо­нені в країнах з розвинутою ринковою економікою, хоча і зустрічають­ся на окраїні цивілізованого світу.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окре­мого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що ба­зується на диференціації продукту.

Все вищесказане про чисту монополію стосується першого типу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень.

Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається кон­курентна боротьба, передусім цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.

Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об’єднання — пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декількара­зо­во­го прибутку.

Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання — при­звело до появи більш стійких монополістичних об’єднань, які створю­валися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу виникли перші, найпростіші із п’яти основних форм монополій —картелі та син­ди­ка­ти.

Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї галузі ви­робництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробниц­тва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самотійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат — це об’єднання ряду підприємств однієї галузі проми­словості, учасники якого зберігають власність на засоби виробниц­тва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціально ство­рену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосеред­нього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне ав­томобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма мо­нополістичних об’єднань, як трест.