Зародження писемності

Cпочатку з’явилося картинне письмо (піктографія): якусь подію зображали в вигляді малюнка, пізніше стали зображати вже не події, а окремі предмети, спочатку зберігаючи подібність з зображуваним, а потім у вигляді умовних знаків (ідеографія, ієрогліфи), і, накінець, навчились зображувати не предмети, а передавати знаками їх назву (звукове письмо). Спочатку в звуковому письмі вживалися тільки приголосні звуки, а голосні або взагалі не сприймались, або позначались додатковими значками (складове письмо). Складове письмо вживалося багатьма симітськими народами, зокрема фінікінян.

Греки створили свій алфавіт на основі фіникійського письма, але значно вдосконалили його, ввівши особливі знаки для голосних звуків. Грецьке письмо стало основою латинської абетки, а в IX столітті було створено слав”янське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту.

Писемність русинами була сприйнята від сусідної Болгарії — країни, що прийняла хрещення на більш ніж сто років раніше Русі. Про те, що писемність проникла на тереторію Русі ще до прийняття христіанства, тобто до 988 року, свідчать договори князів Олега та Ігоря з греками. В них згадувалося про писемні заповіти русичів, про тексти, написані на двох мовах, про писця Івана — переписувачеві та перекладачеві. Після прийняття христіанства русичі перейняли від болгар і все богатство слав”янської писемності. В Болгарії вже були створені слов’янські церковні книги. В той час древньоболгарська та древньоруська мови були настільки близькі, що перекладати з болгарської на руську не було потреби. Болгарскі книги просто переписувалися та використовувалися в храмах Києва та інших міст Стародавньої Русі.

Велику справу створення слав’янської абетки сотворили брати Константин (при хрещенні прийнявший им’я Кирил) та Мефодій. Главна роль в цій справі належить Кирилові. Мефодій був його вірним помічником. Складаючи слав”янську абетку, Кирил зміг вловити в звучанні знайомої йому с дитинства слав”янськї мови (а це був , вірогідно, один из діалектів древньоболгарської мови) основні звуки цієї мови та знайти для кожного з них позначення літерою. Читаючи по-старослов’янськи, ми вимовляємо слова так, як вони написані. В старослов’янськїй мові немає такої разниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад в англіськім чи французькій мовах.

Слов’янська книжкова мова (старослов’янска) поширилася в якості загальної мови для багатьох слов”янських народів. Цією мовою користувалися південні слов’яни (болгари, серби, хорвати), західні слов”яни (чехи, словаки), східні слов’яни (українці, білоруси, росіяни). Нижче наведені усі 38 літер древньослов’янської мови.[ ]

Загалом, в науці довгий час вважалось, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне наслідування. Спираючись на цю "непохитну наукову істину", вчені XIX та XX ст. намагалися таким же чином вивести глаголицу з якогось ще більш давнього письма: коптського, древньоєврейського, готського, рунічного, армянського, грузинського . Але всі ці трактування были непереконливими та майже завжди супроводжувались неминучими "можливо", "напевно", "не виключено". Обриси літер глаголиці так своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає. Нарешті вчені вимушені були визнати, що глаголиця не схожа ні на одне інше письмо й скоріш за все цілком винайдена солунськими братами Кирилом и Мефодієм, як, доречі, й свідчить древній слов”янський список руської редакції "Похвала святим Кириллу и Мефодию": “Не на тужемъ основании свое дело полагающа, нъ изнова писмена въображьща Произвели свое дело, полагаясь не на чужую основу, а сызнова буквы изобрели"

В память о великом подвиге Кирилла и Мефодия 24 мая во всем мире празднуется День славянской письменности. Особенно торжественно отмечается он в Болгарии. Там совершаются праздничные шествия со славянской азбукой и иконами святых братьев.

КИРИЛИЦЯ ТА ГЛАГОЛИЦЯ.

Рукописи Х та ХІ ст. написані двома разними абетками. Одні написані кирилицею, інші - глаголицею. Але яка з них давніша? Тобто, яким письмом були написані не збережені рукописи кирило-мефодієвських часів?

Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам”ятки (у тому числі "Київські листки") написані саме на глаголиці, до того ж написані більш архаічною мовою, близькою по фонетичному складу до мови південних слав”ян. На більшу давність глаголиці вказуют також палимпсести (рукописи на пергамені, в яких старий текст зіскреблено і замість нього написно новий). На всіх палімпсестах, що збереглись до наших днів, зіскреблено глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, на якому була б зіскреблена кирилиця й по ній написана глаголиця. Найдавніши книги, написані глаголицею, дійшли до нас з XI ст. Найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — Остромирове Євангеліє — 1057 року. Це Євангеліє зберігається в Санкт-Петербурзі, в библіотеці Російськї Академії наук.

Є й інші факти, що свідчать про більшу дівність глаголиці, але перераховувати їх занадто довго. Отже, в сучасній слав”янистиці вже ніхто не сумнівається в тому, що Константин Філософ (після хрещення Кирил) та його брат Мефодій "переклали" звуки слов”янської мови на пергамент за допомогою тієї абетки, яку сьогодні прийнято називати глаголицею. Позніше (скоріш за все, на соборі в Преславі, в столиці болгарського царя Сімеона в 893 р.) з”явилася кирилиця, котра с часом витіснила глаголицу в усех слов”янських країнах, за виключенням Північної Далмациї (адріатичне узбережжя), де хорвати-католики продовжували писати глаголицею до цього часу.

В кирилиці літери мають більш просту та зрозумілу для нас форму. Яка абетка була вінайдена Константином, ми не знаєм, але саме кирилиця є основою нашого українського алфавіта. Кирилиця проіснувала практично без змін до часів Петра Першого, коли було внесено зміни в обриси деяких літер, а 11 з них були взагалі виключені з алфавіту. Новий алфавіт став бідніший за змістом, але простіше та більш придатніший для друку різноманітних цивільних ділових паперів. Він й отримав назву “ цивільний ”.

УСТАВ. ПІВУСТАВ. СКОРОПИС.

Прикладом для написання літер кирилиці слугували знаки грецького уставного алфавіту. Перші книги на кирилиці також написані уставом. Устав — це таке письмо, коли літери пишуться прямо на однаковій відстані одна від одної, без наклона - вони наче б то "уставлені". Літери строго геометричні, вертикальні лінії , как правило, товще горизонтальних, проміжку між словами немає. Древньоруськи рукописи IX - XIV ст. написані уставом.