Методи виховання

Важливо також, щоб перед сторонами у змаганні висували­ся щораз нові привабливі цілі, умови мають бути доступними, оформлення змагання — барвистим.

Дієвість змагання підвищується, якщо його підсумки підво­дять регулярно.

Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.

Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і покарання не створюють нового у ста­новленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негатив­ні. Тому до використання заохочення і покарання вдаються не завжди.

Слід мати на увазі, що заохочення і покарання зачіпають усю особистість дітей, які глибоко їх переживають. Тому використан­ня заохочень і покарань становить для вихователів певні утруд­нення.

Заохочення спрямоване на вдосконалення дитини. Відзнача­ючи успіхи в діяльності і поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше. Тому фор­ми заохочення мають бути максимально рухливими, динамічни­ми. З цієї точки зору слід критично поставитися до деяких форм заохочень. Покарання — захід впливу на вихованців чи дитячий колектив за певний вчинок. Ставлення до покарань у педагогіці досить суперечливе. Прибічники автори­тарної педагогіки виступали за широке застосування покарань, включаючи тілесні. Вони вважали покарання не стільки засобом виховання, скільки засобом керування дітьми. Послідовники тео­рії вільного виховання відкидали будь-які покарання.

Прагнення увільнити дітей від покарань мало під собою пев­ні підстави, бо покарання завжди тягне за собою переживання вихованця. У цьому прагненні був і протест проти насильства над дитиною. Значною мірою під впливом теорії вільного вихо­вання в перші роки роботи радянської школи покарання було цілковито виключено з арсеналу засобів впливу на дітей.

Важливою формою покарання є обмеження в правах: переве­дення з одного класу в інший, з однієї школи в іншу і як край­ній захід — виключення із школи.

Можна застосувати і таку форму покарань, як зміна ставлен­ня до вихованця з боку вчителя чи класного колективу. Вона до­цільна в тому разі, коли учень дорожить добрим ставленням до нього з боку вихователя і товаришів. Не рекомендується карати учнів працею.

Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі «Осві­та» (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне ви­ховання, яке має бути спрямоване на формування у мо­лоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, пере­конань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне зна­чущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритет­них напрямках реформування виховання:

— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля роз­квіту держави, готовності її захищати;

— забезпечення духовної єдності поколінь, вихован­ня поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх етносів, що населяють Україну;

— утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюб­ності, інших доброчинностей;

— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

— формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах рин­кових відносин.

Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета — розробка концепцій на­ціональної школи, національної системи виховання, підне­сення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.

Використана література

1. Баранов С.П. Педагогика. - М. Просвещение, 1987. - 368 с.

2. Дроб‘язко П. Українська національна школа: витоки і сучасність. - К.: Академія. - 1997. - 181с.

3. Концепція національного виховання // Освіта, 1996. - 7 серпня.

4. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Сергійчук 3.0. Основи національного виховання. - К.: ІСДО, 1993.-152с.

5. Легенький Г.И. Цель и способы воспитания. - М.: Педагогика, 1990.

6. Савін М. В. Педагогіка. - К.: Вища школа. - 1980. - 309с.

7. Українська національна система виховання: Концепція. - К.: Либідь, 1991.