Зміст
Вступ
Ємоційне стимулювання навчально-пізнавальних
потреб школярів
1.1. Організаційний етап.
1.2. Когнітивний та заключний етапи.
Загальні правила конкретних стимулів виховання
та навчання
2.1. Правила: думайте про те, чого хоче учнень
2.2. Правила: іграшки керують світом
III. Підготовка уроку
Висновки
Додатки
Список використаної літератури
ВСТУП
Стимулювання навчання
Древньогрецьке слово «стимулус» не з благородних: так колись називали довгу загострену палку, якою поганяли биків і мулів. «Стимулювати» в сучасному розумінні значить «підштовхувати, спонукати людину до чого-небудь». Так уже ми влаштовані, що без постійних нагадувань і спонукань, власних або зовнішніх зусиль, а часто і прямого примушення не можемо зрушитися з місця, недостатньо активно працюємо, живемо через інерцію. «Доки грім не пролунає мужик не перехреститься», свідчить російське прислів'я, що виникло, треба вважати, не без основ і що відбило глибинну сутності людської натури.
Був час, коли недбайливе ставлення до справи розцінюється як проста лінь і для подолання цього ускладнення застосовувалося такий ж простий і природний засіб примушення, що виступав в різних формах і видах і що пустило глибоке коріння в історії людських відносин. Багато праці витратили вчені щоб намацати головні нитки в найскладніших тенетах людської душі. Згодом прийшло і розуміння різноманітності впливів на людину, спонукати якого до активної діяльності примітивними понуканням ставало все важче. Вільна і незалежна особистість, захищена Хартією про права, вимагає іншого підходу.
Рівень теоретичних досліджень в області стимулювання досить високий. Тим часом мало знайдеться факторів, порівнянних зі стимулюванням по ефективності свого впливу на продуктивність педагогічного процесу. Місце стимулювання в першій трійці найбільш впливових причин говорить саме за себе.
Потреби, мотиви, стимули -- ягоди одного поля. Можна довго сперечатися про ієрархію цих понять, місце і роль їх в системі, чому в основному і займаються теоретики, безсумнівно одне стимули спираються на потреби і мотиви, невіддільні від них. Важливо підкреслити, що людина звичайно відчуває одночасну дію різних потреб і мотивів і поступає відповідно до найбільш сильного спонукання. Але може трапитися так, що одночасно діють з однаковою силою різнонаправлені потреби і мотиви, вступаючі між собою в конфлікт. У цих випадках людина виявляється перед необхідністю вибирати з декількох можливих напрямів те, по якому він буде діяти. Не останню, а можливо, навіть головну роль при цьому виконують стимули, їм відводиться роль «спускового гачка» в здійсненні наміру. Ще найважливіше їх значення в конфліктній ситуації, коли з одного боку стоять мотиви, що мають для людини етичне значення (почуття обов'язку, відповідальності), а з іншого боку протилежні потреби, раціонально менш цінні, але емоційно більш привабливі. Зробити вибір, визначитися, ухвалити правильне рішення і діяти в потрібному напрямі допомагають стимули.
Вибір стимулу, по тому, що якому навчається треба, але не дуже хочеться діяти, вимагає спеціальних зусиль, які в свою чергу пов'язані з свідомим подоланням протистоячих спонук. Це дуже важкий процес, з яким не завжди справляється і доросла людина, а тим більше учень. Одного лише розуміння того, як треба поступити далеко не досить. Нерідко виявляється, що інтелект іде на поводі емоційних переживань, пов'язаних з безпосередніми спонуками, і тоді учень шукає і знаходить виправдання для вибору більш привабливої лінії поведінки. Вирішують справу знову ж правильно підібрані і застосовані стимули.
I. ЕМОЦІЙНЕ СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНИХ ПОТРЕБ ШКОЛЯРІВ
Педагоги-практики знають, що для позитивних змін фізіологічного, психологічного та особистісного порядку у дітей є зміна соціального становища, яким може бути вступ до школи. Це покладає велику відповідальність на вчителя-класовода, котрий забезпечує не тільки умови для цих змін, а й подальший розвиток дитини в удосконаленні своєї особистості за рахунок навчально-виховного процесу. Але практика показує, що вже в другому півріччі бажання першокласника ходити до школи зникає разом з потребою навчатися. Відомо, що кожна дитина, як і всі живі істоти, прагне удосконалюватися. З приходом до школи вона має усвідомити можливості навчального процесу, які забезпечуються педагогічним стимулюванням та задоволенням навчально-пізнавальних потреб, а вони є домінуючими для першокласника. Психолого-педагогічна умова такого забезпечення - вирішення цілої низки дидактичних протиріч, їх не так і багато: найперше - зовнішні (педагогічні) та внутрішні (особистісні), що забезпечують успішність навчального процесу. Педагогічна майстерність учителя полягає в природному переводі зовнішніх педагогічних у внутрішні - психологічні протиріччя та створенні оптимальних умов для їх усвідомлення учнем. Це дасть змогу педагогові підняти процес навчання учнів на більш високий рівень завдяки свідомому просуванню від мети уроку до бажаного результату. Крім того, такий підхід вкрай необхідний для усунення формалізму в діяльності сучасної школи, оскільки дає змогу учневі сприймати себе як активного суб'єкта навчального процесу, від якого залежить якщо не все, то більшість у самовдосконаленні.
1.1. Організаційний етап.
Отже, починаючи з організаційного етапу, вчителеві необхідно формувати ціннісні орієнтації учнів на використання всіх можливостей у самовдосконаленні та соціально-психологічні установки (готовність) до їх реалізації в умовному та реальному процесі життєдіяльності. В основу цієї роботи покладається актуалізація знань про духовні, моральні та матеріальні цінності людства і свого народу, що сприяє самовдосконаленню і є визначальною умовою поліпшення особистого та соціального буття. В такому разі не досить нагадувати дітям, який буде урок зараз і що відбуватиметься на ньому. Важливіше, аби учні самі визначили, що вони вже досягли на даний момент і які почуття у них викликає цей рівень, чи задоволені вони собою і чи мають зупинятися на досягнутому. Отже, основною педагогічною метою цього етапу є емоційне стимулювання позитивних почуттів дітей, які їм дадуть змогу зафіксувати у свідомості відповідні можливості навчальної діяльності, її цінність для подальшого самовдосконалення та готовність використовувати все можливе в цьому плані, що буде запропоноване вчителем під час вивчення цієї дисципліни. Як показує шкільна практика, сьогодні запізно орієнтуватися на вікові обмеження молодших школярів. Діти народжуються з гарними' розумовими здібностями, однак батьки, які займаються вихованням дитини з моменту появи на світ і не мають спеціальної педагогічної підготовки, а потім працівники дошкільних закладів, учителі початкової школи, що не своєчасно підвищують свій професійний рівень і не ознайомлюються з якісними змінами психічних особливостей наступних поколінь, загальмовують розвиток актуальної зони дитини та не забезпечують своєчасний перехід її в зону найближчого розвитку. Найчастіше педагогічні працівники обмежуються тільки вимогами навчальної програми і, відтак, недостатньо уваги приділяють вивченню особливостей та можливостей психіки дітей молодшого шкільного віку, а також завдань, що складають зміст їхнього найближчого розвитку. У дітей, які народилися в 90-их роках, і це фактично основний склад учнів сучасної початкової школи, психологами та педагогами відмічаються певні характерні вікові відмінності, що відрізняють їх від попередніх поколінь. Це переважно позитивні зміни, які дають змогу учневі сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної подачі інформації. Крім того, діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, що природно визначається наявністю кризового періоду життя. Ця цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливим рішенням у самопізнанні та вдосконаленні. І в цьому, плані найважливішим є постійне створення умов виникнення навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.
Завантажити реферат