Політична свідомість, культура та громадянство

ПОЛІТИЧНА І ГРОМАДЯНСЬКА СВІДОМІСТЬ

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ

Особливістю політичних процесів є свідомий цілеспрямований характер дії його суб'єктів — індивідів, класів, соціальних груп і націй, а також політичних інститутів, які виражають їхні інтереси. Тому об'єктами політології виступають полі­тична свідомість, політична ідеологія, громадська думка, політична і громадянська культура.

Під політичною свідомістю розуміємо свідомість учасників політичного процесу, всіх тих сил, які борються за владу і її здійснюють. Цей вид свідомості безпосередньо зумовлений політичним буттям. Однак на нього впливають також соці­ально-економічні, національні і культурні фактори. Важко переоцінити і той вплив, який на політичну свідомість суспільства справляють» глибокі структурні та якісні зміни в системі міжнародних відносин.

Оскільки суспільство — складна система, то і політична свідомість не є однорідною. Насамперед вона виступає як специфічна форма мислення, вияву політичних інтересів певних класів, страт тощо. Проте неоднорідність самих класів, наявність різних груп і верств у них, існування інших форм соціальних спільностей — усе це ще більше диференціює політичну свідомість. Цей процес поглиблюється внаслідок ускладнення соціальної структури сучасного сус­пільства.

Політична свідомість виступає активним фактором полі­тики, передусім через те, що вона здатна випереджувати практику, а отже, прогнозувати політичні процеси. Полі­тична свідомість чинить значний вплив на політичне життя, визначаючи спрямування політичної діяльності різних спіль­ностей, партій, суспільно-політичних рухів та індивідів.

Політична свідомість — явище багаторівневе. По суб'єкту воно виявляється як свідомість на рівні всього суспільства, далі — нації, класів, групи — великої чи малої, формальної чи неформальної, вікової та іншої, нарешті, -індивіда. Якщо йдеться про глобальні загальнолюдські інтереси і проблеми, то виділяється загальнолюдська політична свідомість.

Суттєвою для політики є також масова свідомість. Вона покликана до життя процесом зростання маси людей, які беруть участь в історичних діях, примноженням та усклад­ненням політичних зв'язків. За своїм змістом масова свідо­мість становить сукупність ідей, уявлень, у тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відображають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати у них інтерес. Носієм її виступає маса як сукупність індивідів. Особливості масової політичної свідомості зумовлені рисами такої сукупності, зокрема тим, що це аморфне, випадкове і нестійке утворення, яке виникає на грунті і в межах певної конкретної політичної ситуації. Для масової політичної свідомості властиві розірваність, суперечливість, здатність до несподіваних швидких змін в одних випадках і закостеніння в інших.

Однією з деформацій масової політичної свідомості є стійке поширення синдрому ворога. В її основі лежать певні причини. Зокрема, в часи сталінщини мільйони людей були втягнуті у пошуки і знищення "ворогів народу", якщо не було ворогів реальних, то вигадували їх. Діяли і суб'єктивні фактори — чиясь зла воля, надмірна амбітність, пихатість. На грунті такого буття, особливо авторитарності, виникали соціальні групи і сили, у тому числі партійно-державна номенклатура, етократія, яким був вигідний образ ворога. Це дуже небезпечний синдром, особливо тепер, коли в умовах будівництва суверенної Української держави ла­мається старе і тільки утверджується нове в масовій свідо­мості. В соціальному плані потреба в образі ворога штовхає на шлях неправильних, часто трагічних рішень. Міжна­ціональні конфлікти, зниження дисципліни і відповідальності, безгосподарність — усе це наштовхує на висновок: потрібна "міцна рука". В історичному плані ми стоїмо зараз на роздоріжжі: одна дорога — це повернення до старого, дорога у безвихідь, другий шлях — рішуче подолання всього того, що деформує нашу душу. А це вимагає рішучого подолання синдрому ворога в політичній свідомості.

ІДЕОЛОГІЯ ТА ПОЛІТИКА

Однією із форм політичної свідомості є політична ідеологія— цілісне, концептуальне відображення інтересів певних класів, соціальних груп та інших спільностей, пов'язане з боротьбою за владу, її здійснення і захист з метою реалізації цих інтересів.

Теоретичний та ідеологічний рівні політичної свідомості відрізняються, оскільки ідеологія на відміну від науки не тільки несе знання, а й відбиває певне ставлення до предмета знання. Ідеологія, за висловом Г. Шахназарова, завжди пристрасна, а наука, навпаки, безпристрасна, в усякому разі зобов'язана бути такою. Вона не має права підлаштовуватися під будь-які смаки і настрої. Це закон її існування, порушення йото призводить до виродження наукового знання. Ідеологія відрізняється також від релігії. Утвердження ідео­логії не можна довести, підтвердити експериментальне, але не можна і спростувати. На відміну від релігії, вважає А. Зінов'єв, вона вимагає не віри у свої постулати, а фор­мального визнання або прийняття їх. Д. Белл зазначав, що "ідеологія" — це слово "занепадницьке". Ідеологія — це відчуження від життя людини, це заманювання її в хащі конструкцій, які вже давно заржавіли.

Ідеологію не можна відокремити від влади, владних відносин. За допомогою ідеологічних категорій, зазначає К. Гаджієв, обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, політичні курси, соціально-політичні доктрини. Врешті-решт вона покликана надавати значимості інституційним стосункам між людьми, пояснювати політичні реальності в конкретно-історичних умовах.

По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відпо­відати життєвим реаліям і спиратися на досягнення науки. Правильно сформульовані ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціальних процесів, проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Інша справа, коли ідеологія утопізується.

Успішне розв'язання політичних та інших завдань ут­вердження України як незалежної демократичної держави ставить на порядок дня оновлення політичної свідомості на основі творчого переосмислення і розвитку політології згідно з історичним досвідом і досягненнями науки, реаліями сучасного життя. Ідеологія як фактор політики набуває особливої актуальності в зв'язку з утвердженням ідейного і політичного плюралізму, появою політичної опозиції.

Подолання ідеологізмів є необхідною умовою формування політичної свідомості, адекватної природі громадянського суспільства. Звичайно, політична багатоукладність на грунті різних форм власності, в тому числі і трудової приватної, політичний плюралізм і багатопартійність передбачають як цілком нормальний стан суспільної свідомості ідеологічний плюралізм, а отже, конкуренцію і суперництво різних ідеологій. Жодна ідеологія не повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний монополізм. Хоча кожна партія намагається свою ідеологічну платформу видати за єдино істинну.

Ідеологія відіграє значну роль у формуванні такого фактора політичного процесу, як громадська думка.